Для мене цей маленький хлопчик був як Ісус: про життя на війні від ресторатора та бійця ЗСУ Даніеля Салема
Даніель Салем — український ресторатор та телеведучий. До повномасштабного вторгнення він відкривав бари та ресторани, аби ми з вами могли насолоджуватись життям. А зараз у лавах ЗСУ боронить країну, аби ми в принципі могли жити.
Народився Даніель в Одесі. Потім разом з сім'єю вирушив на батьківщину батька — в Ліван. Після закінчення школи служив в ліванській армії. Навчався на філолога англійської мови в Бейруті та закінчив Одеський національний медичний університет за спеціальністю хірург-офтальмолог.
Згодом Салем в Одесі відкрив паб Bourbon Rock Bar з тату-салоном, а потім — перший барбершоп і готель Amsterdam. З 2016 року — телеведучий низки проєктів на центральних каналах країни, а також учасник шоу "Танці з зірками" (2019 рік) та талант-шоу "Голос країни" (2020 рік) на "1+1".
На початку російсько-української війни пішов до військкомату. Спочатку був скерований в тероборону, але згодом потрапив на передову в підрозділ розвідки. Зараз Даніель Салем — старший розвідник. За час боїв отримав поранення.
Сьогодні Даніель Салем — гість шоу "Тихий вечір з Оленою Кравець" на телеканалі "Дом".
Ведуча — Олена Кравець.
— Що ти найперше зробив, коли приїхав додому?
— У мене є маленькі традиції. Вони дуже, мені здається, чоловічі. Перше, що я роблю, коли повертаюсь додому, — купляю найсмачнішу шаурму, що є в Одесі. Я люблю їжу, і для мене це дуже важливо.
Взагалі весь спецпідрозділ, якщо ми кудись їдемо відпочивати, вони завжди окремо до їжі беруть плюсом щось ще, бо вони знають, що є "Соєр" (це мій позивний), який з’їсть все.
— По тобі ми бачимо, що годують вас добре. У військових є своя спеціальна мова. З неї я знаю тільки одне, що "4.5.0" — це означає "все спокійно". А що ще є у військовому сленгу?
— Гадаю, що найголовніше у військовому сленгу — "Їб*ш!".
— В тебе є дочка Луна, скільки їй?
— Сім років.
— Ну, ти ж розумієш, що одного дня в неї з'явиться чоловік.
— Ні!
— Що, ти не готовий до цього? Та вона буде щаслива з ним.
— Нема ще такого. Не народився і не народиться.
— Ти розумієш, що ти зараз дуже егоїстично поводишся?
— Ні. Будь ласка, я не хочу про це думати зараз, ні. Я зараз навіть не можу уявити собі, як це буде.
— Отак буде: "Пан Даніель, я дуже кохаю вашу Луну, вона в вас найкраща, я готовий покласти своє життя заради її щастя".
— Ладно, давай так. Коли цей день настане, я маю надію, що буду в дуже глибокому сні, я буду спати як ведмідь в барлозі.
А насправді — це неважливо. Найголовніше, щоб вона була дуже щаслива.
— Це найголовніше. Бо вона зараз щаслива, що в неї такий батько.
— Гадаю, що найголовніше моє завдання — просто бути їй другом, до якого вона завжди може прийти та сказати: "Слухай, тату, я закохалася".
— Це інша розмова.
— І я купую квитки та везу її в іншу країну…
— Ми вже давно з тобою товаришуємо. Я з найперших днів нашого знайомства стала помічати, що ти з кожної ситуації, навіть якщо вона страшна, тривожна, намагаєшся щось вилучити смішне, щось позитивне, щось протилежне — ніби для рівноваги. Я впевнена, є кілька історій з твоєї сьогоднішньої роботи, з твого життя.
— Є дуже крута історія. Ми були біля Покровського [на Донеччині], і там був маленький бій, десь 15 хвилин. І ми усі перезаряджалися. Ми засіли у затишному місці, й сидимо. Тиша. Така тиша-тиша.
І тут я чую, як хтось біжить до нас. Повертаю голову й бачу — хлопчик, маленький хлопчик, йому десь 8 років. Він у футболці "Реал Мадрид", сині шорти та у кроксах таких бруднючих. Він бруднючий, мордочка бруднюча. Він такий біжить до нас: "Хлопці, як ви?" Ми такі сидимо: "Нормас". І він такий: "Їсти будете?" Ти розумієш, для мене цей хлопець в той момент як Ісус був. Я йому говорю: "Так, хочу кефір і хліб". Я насправді дуже люблю кефір і хліб, і мені дуже цього хотілося. І він такий: "Зараз". І побіг.
Сидимо далі. І тут повертається — молоко і хліб. "Пацани, кефіру не було, а є молоко, свіже молоко". Беремо молоко, беремо хліб. Я йому: "Малой, дякую!" А він повернувся до мене, заглянув мені в очі та говорить: "Я не малой, я — Жека". І я побачив такого українського дуже потужного хлопця. І коли він це сказав, він не побіг, він гордо пішов.
— Як кадр з фільму якогось.
— Я пам'ятаю його очі, як він це сказав. Я пам'ятаю, з якою гордістю він це робив, допомагав нам, військовим. А там насправді обстріли. Ну, тиша була, але це небезпечно. І я зрозумів тоді, що нашу націю не зламати. Жека, якщо ти дивишся, ти — крутий.
— А якщо, повертаючись до попереднього питання. Луна каже: "В мене є хлопець". І він такий: "Привіт, мене звати Жека" і дістає футболку "Реал Мадрид". От що ти зробиш з цим?
— Повернімся до цієї розмови десь через 30 років.
— Ми бачили в "Інстаграмі", що коли у вас іноді відбувається перепочинок з перервою, ви берете гітари й граєте. І ти мені надсилав пісні, які ви написали. Ти міг би зараз щось виконати?
Це був початок війни. Зараз я хочу це відтворити, ось гітара, я буду щось грати, а ти…
— Я не пам'ятаю текст.
— Я домовився, і текст вже тут.
Олена Кравець: "Любий, їхатимеш додому, купи хліба, будь ласка". "Сина, я картоплі насмажила, може, заїдеш до нас в обід?" "Братику, хочеш новину? Ти скоро станеш дядьком. У мене дві смужки на тесті". "Ми ще пів годинки з дівчатами в караоке посидимо? Забереш мене через годинку, коханий?"
Ми знали тільки таке життя з вами, і ми не хотіли іншого. Але воно увірвалося в наші будинки, і ви пішли з них. Пішли для того, щоб вам було, куди повернутися.
Ми пишаємося вами, і заново закохуємось в вас. Наші чоловіки, наші татусі, наші сини, наші хлопці, наші козаки, наші супергерої. Наші дівчата та наші супергероїні. Ви крутіші за Людей-Павуків і Бетменів, тому що ви справжні, й у кожного з вас є суперсила — це наша любов. А коли так багато людей тримають один одного за руку, не даючи іншому впасти та пропасти... Коли сила роду та предків прокидається в нас… Коли на кожного з вас чекають. Коли кожна з нас чекає... Чекає однієї єдиної фрази.
Даніель Салем: Ми перемогли, рідна, я повертаюсь. Хліба купити?
— Слухай, ну це для мене була така честь. Я дякую тобі за цей експромт.
— Насправді я дякую тобі. Гадаю, зі мною зараз погодиться вся країна. У мене є декілька жінок, яких я вважаю символами України. Для мене твій голос — це такий український код, твій голос знають усі. Ти для мене — символ України.
— Я дякую тобі. Я тебе обіймаю і через тебе всіх хлопців, військових, перекажи їм. І повертайся, будь ласка, з перемогою.
"Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі й події, що дадуть змогу трішечки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Щосуботи в гості до Олени Кравець та її співведучого Юрія Карагодіна приходять знакові співрозмовники, щоби своїми історіями життя, оптимізмом та силою підтримати й підбадьорити глядачів.
Гостями другого випуску стали: співак, блогер, теле- і радіоведучий Володимир Дантес, директор компанії YASNO Сергій Коваленко, ресторатор і телеведучий, а зараз боєць ЗСУ Даніель Салем. Музичні гості — гурт KAZKA.
Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":
- Допомога ЗСУ, лагідна українізація та батьківство: Володимир Дантес у шоу "Тихий вечір з Оленою Кравець"
- Ставлення у світі до українців, повернення "МакДональдза" та бульдог Марік з Маріуполя: відверта бесіда з Дмитром Кулебою у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
- Труднощі, жарти і вдячність людей: про роботу енергетиків у період блекауту розповіли представники компанії "Ясно"
- З гумором про страшне та важливе: Денис Христов розповів, як евакуює жителів прифронтових зон
- Зеленський чи Астаф'єва — ліфтери розповіли, кого врятують першим