Балет — мій сенс життя: "Утро Дома" з Олександром Стояновим

Александр Стоянов. Фото: kanaldom.tv

Олександр Стоянов — український артист балету, народний артист України та заслужений артист України. Зараз він стверджує, що професія переросла у сенс його життя.

Як розпочинався його шлях до балету і чому він чекає виходу на пенсію — розповів Олександр Стоянов в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучий — Дмитро Слівний.

— Що для вас балет? Це мистецтво, це свято, це тяжка робота, це ваша професія?

— Особисто для мене балет — це професія, яка переросла у сенс життя, у всі напрями моєї діяльності. Тому що я не роблю в цьому житті нічого, що не пов’язувало б мене з балетом. Тобто від ранку до вечора мистецтво. Проєкти, гастролі, вдома картини, діти, костюми, одяг — все абсолютно нагадує про балет. Абсолютно все моє життя — це балет.

Хоча все починалося з тхеквондо, бо треба було давати здачу. Але закінчилось у балеті.

— Як все трапилося? Чому хлопець із Сімферополя раптом стає відомим танцюристом?

— Спершу нас віддавали на бойові мистецтва. Але віддавали не мене одного, а зі старшим моїм братом. Він на два роки старший. Але в дитинстві два роки — це дуже суттєво. Він завжди був на голову вище за мене.

Коли нас віддавали на бойові мистецтва, нас із ним ставили у спаринги разом. Я отримував удома, отримував на тренуваннях. І говорю: "Слухайте, все, я не хочу бойових мистецтв, давайте щось інше". Я дивився по телевізору бальні танці й мені неймовірно зайшло. Колір шкіри дівчаток, всі вони були такі смагляві, засмаглі. І все, хочу на бальні танці, там естетика. Хочу на бальні танці, там такі гарні дівчата. Батьки: "Не питання, будь ласка".

У нас тут саме відкривається студія з бальних танців. І віддають мене, віддають сестру мою, віддають туди ж і брата. Брат каже: "Ні, я на бальні танці не піду, віддайте мене, будь ласка, на кікбоксинг". А батьки: "Ні, йдіть всією родиною. Брат із тобою ходив на бойові мистецтва, тепер ти з братом підеш на бальні танці". Потім брат, щоправда, швидко звідти пішов і пішов до себе, звичайно, на кікбоксинг, продовжив займатися.

А я почав брати участь у невеликих чемпіонатах — районних, міських. На одному з чемпіонатів артист балету на пенсії вирішив подивитися також бальні танці. І побачив, що в мене дані не бальника, а артиста балету. Знайшов моїх батьків і каже: "Відправляйте його до Києва, у нього велике балетне майбутнє".

— Вас тричі виключали. Через що?

— Із поведінкою великі проблеми й досі. Мені Катя (дружина, балерина Національної опери Катерина Кухар, — ред.) каже, щоб я не псував стосунків.

Вперше, коли я отримав догану, коли мене викликали до директора — то була пляшка пива з моїм другом. Нам було 11 років. Вдруге — це коли ми залазили в кімнати до дівчат через вікна, через зовнішню частину. Але вони переживали, щоби ми не розбилися. Тому що мій друг упав, у нього був струс мозку. Після цього нас і викликали, бо спіймали, лікарів викликали.

А втретє — це коли я вже просто по-хамськи поводився, не слухав ані педагогів, ані директора.

— Чому вас брали назад?

— Брали назад, бо шкода було викинути через те, що дуже гарні балетні дані, шкода втрачати танцюриста.

— Балет вважається мистецтвом для обраних. Чи це так?

— Чесно, балет — це дуже тяжкий вид мистецтва. Не лише фізично, там дуже жорсткий відбір у плані фізіологічних даних. Припустимо, хіп-хопом може займатися будь-яка людина, там головне мати хорошу координацію. У балеті від того, що дівчатка практично напівоголені в пачках з голими ногами на пуантах, хлопці в трико, повинні бути дотримані всі пропорції, всі нюанси. Це означає, що має бути певної форми стопа, повинні бути певної форми колінні чашки, повинні бути певної товщини суглоби, тобто тонкі. Дуже багато всього. Довга шия, маленька голова, вузька талія. Тобто балет справді у плані фізіології підходить не всім.

По-друге, балет — це мистецтво, яким треба займатися змалку дуже довго. Йому неможливо навчитися за рік, за два, за три, за чотири. Це все дуже довго виробляється. Роками. Тому що є стандартна постановка ніг, тіла, а балет повністю спрямований на виворіт. Виходить, що так просто тіло не можна переламати. На це потрібні довгі роки.

— Ви казали, що головне для вас сім’я. Коли це розуміння прийшло?

— Якщо чесно, із самого дитинства. Дружина мене весь час називає романтиком. З самого дитинства у мене були обіцянки батькам, що я завжди житиму з вами. Це було все про сім’ю, дітей.

Я почав думати про дітей досить рано. Якщо хтось думає, припустимо, що гулятиме до 35, кайфуватиме, радітиме життю і не буде паритися, то я в 14-15 років думав, що в мене скоро будуть діти, гратиму з карапузами. Кожен має свій характер. Я дуже сімейний, люблю дітей, тож так. 

— Діти знають, чим батько займається?

— Звісно. Дочка радіє, син каже: "Тату, ну чому ти не пішов у бізнес, у бізнесі заробляється більше грошей". Він мислить трохи іншими масштабами, він каже: "Я не розумію, чому з ранку до вечора тебе немає вдома, ти постійно десь на гастролях, а де мій будиночок у Конча-Заспі?" А я кажу: "Ну, сину, терпи, скоро буде".

— До речі, про гастролі, ви багато працюєте, подорожуєте? Де ви були востаннє, куди поїдете незабаром?

— Мандруємо ми постійно. До того, як почалася пандемія, у нас все було розписано по різних країнах: Америка, Іспанія, Португалія, Бельгія, Італія. Це все закрилося. І ми у перші кілька місяців не могли зрозуміти, чим займатися. Почали розглядати напрями бізнесу.

Але потім, коли поступово в Україні почали відкриватися "жовті" зони, "червоні", "помаранчеві", ми зрозуміли, що з цим теж можна грати і пересуватися різними містами, виступати у нас в Україні.

Ми відкрили для себе Україну. Останні вистави у нас були в Ужгороді, Вінниці, Івано-Франківську, Маріуполі, Кропивницькому. Ми опановуємо Україну. Ми зараз гастролюємо Україною, а найближчим часом плануються гастролі до Польщі, Франції, Америки. Знову відновлюємо гастрольний графік. "Лускунчик", "Білосніжка", "Жизель", "Ромео та Джульєтта", "Лебедине озеро", "Діти ночі" — сучасний балет. Роботи вистачає.

— Те, що ви працюєте зі своєю дружиною, вам заважає чи допомагає?

— Мені допомагає. Ми 13 років разом. І мені хочеться трохи комфорту. Коли, наприклад, ти починаєш трохи чхати — тут дружина тобі принесла гарячий чай, теплі шкарпетки. Тебе укутали, обігріли, поцілували, комп’ютер увімкнули, ти подивився фільм, через день ти вже вільний.

— Ревнощі присутні в балеті?

— Однозначно. Раніше це було суттєвіше. Зараз ми рідко танцюємо з кимось іншим, переважно завжди разом танцюємо. У балеті дуже багато відвертих партій, але мені не дуже подобається, коли моя дружина з кимось танцює іншим. Їй, у принципі, також.

— А тренування, репетиції — як часто ви ходите на них?

— Ми займаємося по 6 днів на тиждень, Катя займається 7 днів на тиждень. Вона намагається не пропускати. Має три напрями діяльності — телебачення, оперний театр та коледж, тому вона працює без вихідних уже скільки років.

— А жити коли?

— В тому-то й справа. Ми ось чекаємо, коли в нас уже настане пенсійний вік і коли у нас буде два вихідні на тиждень хоча б.

— У артистів балету коли настає пенсійний вік?

— Артисти балету танцюють до 40 років. Я ж говорю, я вже в такому очікуванні, коли вийду на пенсію. Але пенсія буде не остаточна, пенсія буде з періодичним поверненням на велику сцену — раз на два місяці якась вистава нова, можливо.

Медіа-партнери
Прямий ефір