Спогади про знищене окупантами місто: розмова з ініціаторкою проєкту "Листи до Бахмута"

Воєнні історії є тепер у майже кожної української родини. У деяких, на жаль, окрім історій і спогадів, не залишилось нічого. Проєкт "Листи до Бахмута" збирає цифровий архів спогадів про знищення ворогом міста. Планують створити особливу колекцію зі 100 000 листів, де кожен охочий може поділитися своїми спогадами. Як це працює, дізнаємося у "Ранку Вдома" від шеф-редакторки "Вільного радіо", ініціаторки проєкту Анни Сердюк.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Розкажіть, будь ласка, про ідею цього проєкту.

— З'явилася вона з особистого досвіду, бо хотілося зберегти щось про Бахмут. Якщо я вам кажу просто Бахмут, у вас асоціації, швидше за все, з боями та з картинками зруйнованого міста, але це не тільки про біль. Нашій редакції, а ми з Бахмута, хотілося зберегти те тепло, радість, ті хороші спогади з навчання, з роботи, з чогось, що було в цьому місті, і показати його живу частину. На жаль, наразі це тільки про спогади, але я сподіваюся, що в міста буде й нове життя.

— У чому суть проєкту "Листи до Бахмута"?

— Ми збираємо цифрові листи і збираємо звичайні паперові листи для того, щоб ті, для кого комфортніше поділитись своїми почуттями в письмовій формі, могли зробити і це. Це певна терапевтична практика. Особисто зіштовхувалась з тим, що написати на папері, це прожити емоцію, це допомогти відпустити. Подумала, що це може бути формою, яка могла би зберегти історію, зокрема.

Так у нас з'являється цифровий архів спогадів, де ми фіксуємо щось про навчальні заклади, що були в місті, особисті спогади конкретної квартири, про роботу деяких підприємств, тому що в різні періоди різні люди згадують по-різному те, що їм близьке. Це такий вітраж з різних дуже історій, які об'єднують одну велику глобальну історію міста, якого наразі практично немає.

— Ви народилися в Бахмуті?

— Ні, я з Харкова. Я почала працювати у Бахмуті у 2017 році, коли ми заснували радіо. Бо на тому етапі бракувало україномовного контенту в місті. Було дуже багато зросійщення. Було значно легше зловити якусь окупаційну радіостанцію з їхньою пропагандою, ніж українську. Ми хотіли це виправити. Так, власне, й почалася історія нашої редакції.

Я насправді думала, що мій лист буде першим, бо я ж це придумала, я довго готувалася, але з першого разу не змогла написати. За кілька тижнів взагалі ні слова.

Власне, сам проєкт передбачає емоції, ми їх дістаємо зсередини людини. Це треба прожити. Треба подумати, про що сказати, що хочеш зберегти. Я найбільше згадувала редакцію та наше життя у ній. Там у нас був класний світлий офіс, ми проводили дуже багато часу на роботі, пробували щось нове, і це була певна нова роль для мене як керівника. У мене був на роботі теплий плед, були улюблені туфлі, які залишились, на жаль, там. Звісно, це не порівняти з тими втратами, які пережили інші люди, але це мої спогади. Коли я про них написала, мені стало легше.

Цей прийом з листами показує реальну картину. Або ти пишеш спогади і відпускаєш їх, або ти ще не готовий. Може статися так, що людина готова написати листа і, можливо, вирішити, що це прощальний лист. Цей прощальний лист не так просто написати. Тож триватиме, я думаю, що цей проєкт мінімум рік. Ми не хочемо силувати, це має бути полегшення, а не погіршення.

Водночас це може бути сторінкою історії XXI століття, тих, хто там був, тих, хто змінився завдяки місту, тих, хто тепер формує інші регіони, хто переїхав в західні, південні регіони, чи в центральні, відкриває свої бізнеси, або поїхав за кордон, є мистецтвом, також просуває це місто і дуже по-різному його представляє.

— Скажіть, а хто може долучитися до цієї ініціативи? Як це можна зробити?

— Можна онлайн зайти на сайт "Листи до Бахмута" і написати лист там, або написати паперовий лист принести в будь-який з осередків для бахмутчан. У нас є майже по всій країні такі осередки: в Києві, в Одесі, в Харкові, у Львові, в Жовтих Водах, в Дніпрі. На сайті є повний перелік, куди можна віднести паперовий лист.

Є кілька типів людей, на участь яких ми сподіваємося. Звісно, це люди, які жили в Бахмуті, виросли в Бахмуті, які мають свої спогади. Але ми не хочемо відкидати також історії тих, хто приїздив туди навчатись, або працювати. Також там було досить багато військових.

Я б окремо виділила спогади людей, які втратили своїх близьких у боротьбі за Бахмут. Можливо, Бахмут став для їхніх рідних останнім прихистком, хоча насправді вони ніколи не були в цьому місті. Ці спогади теж формують історію цього міста. Важливо пам'ятати, хто загинув за нього, хто воював за нього та як важко це було.

Зараз ми з деякими військовими говорили. Їм насправді поки що важко це написати, тому що поки тривають важкі бої, то людям складно повернутися до того, що вони когось втратили в місті. Тож ми готові чекати на ці спогади довше й закріпити цю історію.

— Чи можна зараз почитати листи тих, хто вже відрефлексував?

— Все об'єднано на одному сайті "Листи до Бахмута". Там можна і написати, і прочитати, і підтримати армію. Тому що ми об'єднали це трошки ще зі збором до Дня народження Бахмута. 453 роки виповнилося місту 14 вересня 2024 року. На жаль, 14 грудня буде перша річниця окупації Бахмута. В цей період ми б хотіли допомогти армії, як можемо, для того, щоб об'єднатися з друзями Бахмута і підтримати один із проєктів "Повернись живими". Тобто в межах проєкту є благодійний збір, до якого можуть долучитися усі охочі.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Як зареєструвати шлюб онлайн: представниця Мінцифри розповіла про одруження в "Дії"
• Програма "єОселя": інвесторка пояснила, як працює кредитування житла
• Як розпізнати суїцидальну поведінку та врятувати близьких — роз'яснення психологині
• Історії жінок, які живуть і творять під час війни: розмова з авторкою книги "ЖінкиUA"