Командирка взводу ЗСУ пише поезію задля допомоги бійцям: розмова з авторкою книги "Дорога життя"

Вийшла друком книга "Дорога життя" письменниці, військовослужбовиці, командирки взводу ЗСУ Оксани "Ксени" Рубаняк. Це друга книга з поезією, яку авторка написала на війні у Донецькій області. Нову книгу присвятила загиблим товаришам. Як та для чого пише військовослужбовиця Оксана Рубаняк розповіла в ефірі "Ранку Вдома".

Ведуча — Ольга Фанагей-Баранова.

— Ваша перша книжка називається "На зустріч смерті". Нова має назву "Дорога життя". Що змінилося за час, що пройшов між створенням цих книжок у вашому світу сприйняттів?

— Насправді пройшло дуже багато часу, дуже багато ходів, в тому числі на передовій, дуже багато втрат. Загинули люди, кому я присвячувала ці книги. Насправді назва "Дороге життя" звучить обнадійливо, але у війську, на передовій, дорогою життя називають відрізок, яким виносять поранених, полеглих, або коридор, яким хлопці виходять із бойових позицій.

Тобто це відрізок, який дуже небезпечний, і пройти його дуже важко. Цей маршрут прострілюється ворогом, він дуже небезпечний. Тому тут двояке значення, і кожен сприймає цю назву по-своєму. Військові розуміють її зовсім по-іншому.

— Розкажіть, будь ласка, трохи про книгу "Дорога життя".

— "Дорога життя" — це поезія, яку я написала перебуваючи у зоні бойових дій. Своєрідні, можливо, не ідеальні, можливо, не наскільки художні, як би хотілося, але вони про правду, про реальність, яка є там. Часто чую від своїх знайомих, взагалі, від людей, які замовили книгу, що вірші часом сумні, часом дають надію. 

До речі, книга продається, і всі вторговані кошти витратимо на наш підрозділ. Минулого разу ми закупили декілька дронів, Starlink, EcoFlow. Цього разу будемо закривати інші потреби.

Читачу треба приготуватися до того, що там немає романтики. В моїй збірці взагалі немає нових віршів про любов, немає місця любові на війні, немає місця романтиці на війні, бо те, що відбувається тут, це занадто жорстоко.

— Кому присвячені ваші збірки?

— Так, перша збірка "На зустріч смерті" присвячена моєму побратимові, зниклому безвісти, старому Валентину Солтановському. "Друге життя" присвячено найкращому моєму другові, Олегу "Берету" Койляку та побратимові Віталію "Ріо" Бірюкову. Про них також згадано в передмові. Там є історії їхнього життя, а також історії їхньої загибелі. Назва збірки виникла тоді, коли загинув "Ріо", бо його виносили "дорогою життя". На жаль, він загинув під час транспортування з бойових позицій.
— Як вам вдається знаходити можливості для творчості в умовах служби, в умовах війни?

— Наразі, коли я стала командиром зводу, чесно вам скажу, абсолютно немає часу ні на що. Відколи стала командиром взводу, це вже три місяці, я перестала писати. До цього, коли була солдатом, то мала трохи часу на написання віршів.  Я писала для себе. Наразі такої можливості немає, тому що навіть в той момент, коли можна було б відпочити, завжди виникають нові організаційні задачі.

Це пов'язано з організацією роботи, з комунікацією. Командиру треба взаємодіяти з підлеглими, з керівництвом, розв'язувати поточні задачі. Раніше я нотувала все у телефоні. В мене 3 000 нотаток в телефоні. Не всі я ще встигла перенести на папір. Я писала і в бліндажі, і в перервах між навчаннями, і вночі, коли всі спали, в укриттях під час обстрілів.

— Коли виходить книжка, письменники, поети, автори їздять з презентаціями, відвідуються у фестивалі, зустрічаються з читачами. У вас було таке?

— На жаль, ні. В мене не було такого, ні презентації, ні зустрічей, жодних моментів, де б я взаємодіяла з читачами наживо, бо я здебільшого перебуваю на передовій. В нас немає такої можливості просто виїхати й організувати захід, який нам потрібен. Зазвичай, будь-яка комунікація відбувається онлайн, мені часто пишуть відгук, часто позначають, відмічають сторіз і потім розвивається наша історія. 

Я дуже вдячна кожному, хто відмічає мене в соцмережах, кожному, хто читає, кожному, хто купує книжку, бо він допомагає моєму підрозділу. У нас дуже багато потреб, оскільки мій взвод — це взвод, який безпосередньо пов'язаний з безпілотними літальними авіаційними комплексами, і в нас надзвичайно багато потреб. Навіть зараз у нас є збір, який ми організували для покупки дронів розвідувальних, як нічних, так і денних.

Я буду дуже вдячна, якщо хтось задонатить по QR-коду. Навіть кошти від продажу нової збірки ми витратимо на потреби нашого підрозділу. Мені не потрібна слава, я просто таким чином привертаю увагу до наших потреб, намагаюся зробити все для того, щоб мій підрозділ функціонував, щоб все, що ми робимо, наближало нашу перемогу.

Моя філософія проста. Людина повинна бути корисною на своєму місці. Бійці мого підрозділу на місці служби роблять додатково, щоб ми мали матеріальні засоби, в тому числі й дрони.

Читайте також: Донорство крові для тварин: про ініціативу розповіла представниця організації UAnimals