90% жертв не повідомляють про злочин: про проблеми розслідування сексуального насильства на окупованих територіях розповів правозахисник

Жертви, які зазнали сексуального насильства з боку окупантів, у 90% не заявляють про ці злочини. Крім того, частина жертв у межах евакуації опинилися за кордоном, а самі ґвалтівники перебувають у Росії. Це основні складності при фіксуванні та розслідуванні таких злочинів війни. Про це в ефірі телемарафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA розповів виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) Олександр Павліченко.

"Сексуальні злочини є досить латентними. Тобто про них намагаються не розповідати, не розповсюджувати інформацію про те, що сталося з жертвою цих злочинів. Прихованість цих відомостей відбувається через різні обставини. І це справді є перешкодою, щоб належним чином провести всі юридичні кроки, встановити злочинців і притягнути їх до відповідальності. Ну, і бачити точну статистику того, що відбувалося там (на окупованих росіянами територіях України, — ред.). Тому що, мабуть, навіть понад 90% цих злочинів залишаються без повідомлень про них", — сказав Павліченко.

З жертвами сексуального насильства, які опинилися як біженці за кордоном, працюють як українські правоохоронці, так і правоохоронці приймаючої країни. Із зарубіжжя найбільша кількість таких українок зараз у Польщі. Але в Польщі, наприклад, офіційно заборонено аборти, а наслідком сексуальних злочинів часто є вагітність.

"Жінки, які стали жертвами злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством, крім психологічних травм мають й інші наслідки. Зокрема, небажану вагітність. Але в цьому плані щодо Польщі є можливість вплинути на ситуацію [пов'язану з абортом та загалом із розслідуванням злочину]. Ми працюємо з колегами на польській стороні, у таких ситуаціях готові включатися польські адвокати, польські прокурори. Зокрема йдеться і про порушення кримінальної справи — у нас це називається внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у Польщі — це трохи інша процедура", — пояснив очільник УГСПЛ.

Павліченко додав, що після визнання людини жертвою злочину, набуття нею необхідного статусу за кордоном, їй надається відповідна психологічна та медична підтримка.

Правозахисник наголосив, що такі злочини, скоєні під час війни, прирівнюються до військових злочинів та відповідальність за них набагато жорсткіша, ніж при скоєнні у мирний час.

"Злочини, які скоєні під час бойових дій, на окупованих територіях, прирівнюються до військових злочинів. Тобто вони мають набагато більшу вагу та тяжкість, зокрема і щодо розслідування, і щодо притягнення цих злочинців до відповідальності. Такі злочини не мають терміну давності, на що потрібно також звернути увагу. Тому правосуддя може наздогнати педофіла чи ґвалтівника і через місяць, і через рік, і через 15 років і більше", — наголосив він.

Головна проблема із притягненням до відповідальності злочинців, які вчинили сексуальне насильство на війні, — переважно вони перебувають у Росії, і РФ, звичайно, не видаватиме їх правосуддю. Тому після розслідування, доказу провини конкретного росіянина в судовому порядку його буде оголошено в розшук, зокрема через Інтерпол. Правозахисник зазначив, що як підозрюваних або обвинувачених таких громадян Росії проблематично доставити для проведення слідчих дій та суду, а ось наявність вироку суду полегшує процедуру арешту.

"Якщо вони ховаються від правосуддя, є спеціальний механізм. Те саме звернення до Інтерполу про арешт і залучення для проведення належних судових дій. Звичайно, найкраще, коли вже є судове рішення і до Інтерполу звертаються для виконання судового рішення — це є підставою, щоб арешт відбувся на території однієї із країн, що входить до системи Інтерполу", — пояснив правозахисник.

Читайте також: "Почергово ґвалтували жінку на очах сина": про звірства російських окупантів розповіла Денісова