"Тревел нашого часу": як сьогодні живуть прифронтові Нікополь, Марганець та сусідні села

У прем'єрному випуску проєкту "Тревел нашого часу" телеканалу "Дім" ведучий і волонтер Денис Христов вирушив до прифронтових населених пунктів Дніпропетровської області.

Міста Нікополь, Марганець та сусідні села Іллінка, Добра Надія щодня відчувають на собі ворожі атаки, що змушують їхніх мешканців пристосовуватися до нової реальності, в якій кожен день може стати останнім. Попри це, українці демонструють неймовірну стійкість.

Готуємось

Нікополь та Марганець не такі популярні в соцмережах та в стрічках новин, як Бахмутський, Куп'янський, Авдіївський, Херсонський напрямки. Але там не менш пекельно.

Всі поїздки волонтера Дениса Христова починаються зі складу.

"Ми їдемо на розвідку, ми не знаємо, яка в цих містах ситуація з цивільними. В таких випадках я беру корм для тварин, бо 100% тварини там будуть. Також на 100% впевнений, що там є люди похилого віку, тому ми зробили медичні набори, у яких є базово необхідне для таких людей. І найважливіше, що на ньому вказано мій номер телефону для евакуації", — розповів волонтер.

Звичайно, в учасників поїздки повинен бути захист — бронежилет і каска. А оскільки всі населені пункти, які знаходяться вздовж лінії фронту, росіяни щільно обстрілюють FPV-дронами, не зайвою буде система радіоелектронної боротьби (РЕБ).

Все треба завантажити в автівку, й можна вирушати.

Вирушаємо до Нікополя

Від Дніпра до Нікополя їхати менш ніж дві години.

Що ми знаємо про сьогоднішній Нікополь? До повномасштабного вторгнення населення складало понад 105 тисяч мешканців, зараз — декілька десятків тисяч. В місті працюють магазини, автозаправки, кафе, але на відстані від прибережної зони.

Нікополь розташований на правому березі Дніпра. На лівому — вже тимчасово окупована територія. Наприклад, від нікопольського пляжу "Маямі" всього 5 кілометрів до Кам'янки-Дніпровської, що на окупованому березі.

Також на лівому березі Дніпра — Енергодар та захоплена окупантами Запорізька атомна електростанція. І при під'їзді до Нікополя можна побачити труби та інші споруди ЗАЕС.

"Я впевнений, що для тих, хто жодного разу не наближався до лінії зіткнення, буде несподіванкою, що всього за кілька кілометрів від бойових дій міста та селища живуть. Так, це не нормальне цивільне життя в довоєнному розумінні. Проте в яких містах України воно зараз нормальне? Ось ми в'їжджаємо в Нікополь, і відразу бачимо, що комунальні служби працюють — а при цьому чути обстріли", — звернув увагу Денис Христов.

Щодо історії. Нікополь засновано у 1639 році, й це єдине місто України, яке веде своє походження безпосередньо від Запорізької Січі.

"Саме десь в цих краях запорожці писали листа турецькому султану. Гадаю, в наші часи й адресат був би інший, і слова міцніше", — зазначив Христов.

Сьогодні Нікополь — прифронтове місто, яке зазнає обстрілів, тому тут чимало руйнувань. Чим ближче до води — тим більше. Проте Нікополь дихає і рухається далі.

Нікопольські рятівники

Денис Христов у Нікополі завітав до своїх друзів з Державної служби України з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Роботи у нікопольських рятувальників наразі вкрай багато.

Денис Соловйов — начальник 7-го державного пожежно-рятувального загону міста Нікополь.

"Обстріли йдуть, на жаль, щоденно по території району. Час інколи буває однаковий, але коли в окупантів йдуть ротації, то може змінюватися. В основному удари завдають по цивільних об'єктах, цивільних людях", — зазначив рятівник.

Нерідко прилітає і по самих ДСНСниках. Під час одного з прильотів на території підрозділу був пошкоджений автомобіль — снаряд пробив підкапотний простір, на два метри увійшов в землю та здетонував.

"Також під час виконання завдань за призначенням вони нас неодноразово атакували. В нас було двоє поранених, та, на жаль, один загинув", — розповів Денис Соловйов.

25 обстрілів за день — такий "рекорд" нещодавно зафіксували нікопольські рятівники.

Набережна

Набережна Нікополя на березі Каховського водосховища раніше була улюбленим місцем відпочинку містян. Проте зараз цивільних туди не пускають, та й робити їм там нема чого. Це найнебезпечніша ділянка міста.

Раніше набережна в Нікополі була дуже крута. Неймовірний розлив водосховища, заможні будинки, місця для відпочинку і яхт-клуби. Влітку тут купалися, ловили рибу, а взимку — грали в хокей і знову-таки ловили рибу.

Але прийшов наш хворий сусід. Водосховища більше нема, рибу ніхто не ловить, будинки понівечуються. Тут самі апокаліптичні картинки та зовсім інший тревел.

"Це прибережна зона. Тут постійні обстріли. І це відбувається з боку окупантів, які знаходяться на тому боці — Кам'янка, Енергодар. Вони прикриваються Запорізькою атомною електростанцією, щоб постійно обстрілювати наше мирне населення", — зазначив Денис Христов.

Колись улюблене місце відпочинку — кафе "Три накати" — повністю зруйноване. Ще трохи більше ніж два роки тут відпочивали місцеві, лунала музика, люди святкували якісь свята, події... А зараз цього всього нема.

Зараз замість музики тут лунають інші звуки — міномети, артилерія. Звідси до Кам'янки 5 кілометрів, проте окупанти можуть виставляти міномети у бродах — тоді відстань зменшується до 4 кілометрів.

Вирушаємо до Марганця

Дорога на Марганець йде вздовж Дніпра, тому їхати треба швидко, бо за автівками ганяються російські FPV-дрони.

Попри те, що ця ділянка щільно обстрілюється дронами, тут працюють комунальники — прибирають та ремонтують дорогу.

Марганець — порівняно молоде місто, що було засновано тільки у 1938 році. Своїм існуванням воно має завдячувати чоловікові, який, копаючи криницю, знайшов шмат марганцевої руди. А згодом виявилося, що тут найбільше родовище марганцю у світі.

Це потужний індустріальний центр, мотором якого до повномасштабного вторгнення був Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат, який зараз в режимі вимушеної паузи.

"Дуже охайне, чисте містечко. Працюють магазини, гуляють люди, як ні в чому не бувало. Таке враження, що ми не у прифронтовій зоні, а потрапили взагалі десь у 2019 рік", — перше враження Дениса Христова.

Але перше враження виявилося оманливим.

Найсильніший обстріл Марганець переніс у ніч на 10 серпня 2022 року. Тоді загинули 13 мирних жителів. Снаряди російських "Градів" пошкодили понад 20 багатоповерхівок, ЦНАП, палац культури, гуртожиток, дві школи, будівлю міськради та ще кілька адмінприміщень.

"За 5-7 кілометрів від нас знаходиться захоплена окупантами Запорізька АЕС, де є шість енергоблоків. І, на мою думку, на всій лінії фронту це найважча ділянка, щоб їх відсунути. На наших берегових лініях вони просто знущання з людей. Окупанти пускають дрони, які летять буквально 2-3 метри над головою з повним зарядом. Жіночка на велосипеді їде з магазина, вони спускають цей дрон до 2-3 метрів над нею, так людей буквально доводять до інсульту, до інфаркту", — розповів місцевий волонтер Олег Колосвєтов.

Олег показав будинки його знайомих, які постраждали від російських обстрілів.

"На жаль, дуже багато будинків у нас так виглядають. Окупанти обстрілюють виключно будинки, в яких мешкають мирні люди", — зазначив волонтер.

"Щодня дрони літають. З дітьми та онуками не можемо вийти на вулицю погуляти. У нас під'їзди відкриті у всіх будинках. Тому що коли обстріли, діти біжать ховатися в під'їзд. Наші діти зараз бачать тільки двір, будинок і квартиру. Більше нічого. У парк теж боїмося вийти, тому що в будинок біля нього був приліт, він весь обстріляний", — говорить підприємиця Олена Шевченко.

Цього року планують запустити Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат. Марганчани на це чекають, бо ГЗК — це змога працювати та підтримувати свої родини.

"Велика надія на наше підприємство, що воно запуститься. І все місто дуже чекає нашої Перемоги, бо попереду — життя", — наголосив Олег Колосвєтов.

Вирушаємо до Доброї Надії та Іллінки

Не применшуючи проблеми мешканців Марганця, далі Денис Христов вирушає туди, де справді важко — села Добра Надія та Іллінка. Цікаво, чи колись в будь-якому тревел-шоу лунали ці назви?

"Їдемо через поля на Добру Надію. Кажуть, що у селі ще є місцеві, хочемо з ними поспілкуватися. Чесно скажу, трішки стрьомно, тому що тут постійно літають російські FPV-дрони. Вони кошмарять всіх. Їм неважливо — це місцеві, продуктові автівки, військові. Вони гасять всіх підряд", — прокоментував Денис Христов.

Ніби все чудово, світить сонечко. Проте це вкрай небезпечна поїздка. Особливо в сонячну погоду для росіян видимість ідеальна, безпосередньо дорога.

З сіл видно Енергодар та Запорізьку АЕС. Власне, прикриваючись цією станцію, окупанти постійно обстрілюють всі ці населені пункти.

Добра Надія та Іллінка — невеличкі мальовничі села. Тут була територія Великого Лугу і велетенських річкових плавнів.

Добра Надія

Цікава назва села Добра Надія пояснюється тим, що спочатку вона називалася Мис Доброї Надії на честь того самого мису на Африканському континенті. Але з появою водосховища нижню частину села, яка своїм контуром нагадувала той самий мис, було розмито, а разом з ними й слово "мис" пішло з назви.

"Обстановка у нас дуже невесела. Ви ж бачите, як ми дуже близько до окупантів. Але своя хата є своя хата. Б'ють по нас більше артилерією. Відкрию двір, чую свист, й відразу — бах. А одного разу йшла, чую — звук наближається, так я прямо на городі впала. У нас всі паркани посічені. У мене теж — і паркан, і гараж, і машина в гаражі тепер розбита. А ви ж бачите, який навпроти нас об'єкт (ЗАЕС, — ред.), з його території й б'ють. А наші не можуть їм відповісти, інакше буде просто ядерна катастрофа", — розповідає місцева жителька пані Ліля.

Жителі Доброї Надії повісили на свої ворота синьо-жовті стрічки. Це дуже нервує окупантів, але їхня думка абсолютно не хвилює селян.

З початком повномасштабної війни багато жителів Доброї Надії евакуювалися. Ті, що залишилися, доглядають за тваринами сусідів. Наприклад, у Лілі два своїх коти, але вона підгодовує і "гостей".

Практично всі будинки, що стоять на березі Дніпра, — розбиті росіянами.

У Добрій Надії працює два магазини, але буває, що немає товару — поставники бояться їхати до села. Бо були випадки, що окупанти прицільно били саме по їхнім автівкам. А коли на місце воєнного злочину приїжджала поліція, то окупанти били й по правоохоронцях.

Денис Христов залишив мешканцям Доброї Надії допомогу — корм для тварин, тушкованку, питну воду, медикаменти — та вирушив до сусідньої Іллінки.

"Я залишаю Добру Надію у змішаному настрої. З одного боку, серце крається через те, що кожен будинок, кожне подвір'я перебувають під прицілом, що робить життя в селі вкрай важким. З іншого — люди тут казкові, дуже згуртовані й навіть оптимістичні. Треба розуміти, що цивільні не виїжджають звідси через дві причини. По-перше, вони люблять ці місця і вірять, що ворог не втримається в Енергодарі та його буде відкинуто. По-друге, їм часто нема куди виїжджати", — прокоментував Денис Христов.

Іллінка

Іллінка також перебуває під регулярним обстрілом ворога. При цьому тут триває життя, і підтвердженням тому — таксі, яке Денис Христов зустрів дорогою в село.

В Іллінці ситуація така сама як у Добрій Надії, можливо, навіть ще болючіша, ще сюрреалістичніша, бо поруч з тотальним руйнуванням можна побачити, як малюк грається на городі.

"У нас днями був страшний обстріл. Але люди повтікали, тому без жертв, слава богові. І ви втікайте звідси, хлопці. Бо у нас тут дрони постійно літають, ми просто ходимо й шарахаємось. Ми якщо автівкою, то намагаємося дуже рано виїхати, і повернутися якомога пізніше. Тому що дрони літають і кидають вибухівку. А ще обстрілюють нас з території ЗАЕС. Так що тікайте, хлопці, я не лякаю, воно так і є", — зазначив місцевий житель.

Волонтер залишив чоловікові гуманітарну допомогу й поїхав далі по селу.

В Іллінці був обласний психоневрологічний інтернат. Був…

"В інтернаті не було військових, там були лише хворі люди та лікарі. Нещодавно остаточно розбомбили будівлю. Довелося вивозити людей, днями останнього вивезли", — розповів житель Іллінки.

"Ми побачили умови, в яких живуть люди в цих селах. А тепер уявіть, який "щасливий" географічний білет вони витягли. Окрім того, що всі вони ніби живі мішені в тирі, вони ще живуть на березі водосховища, яке майже знищене через зруйнування Каховської ГЕС. Багато хто в цьому регіоні займався рибним промислом — це вже в історії. Ну і головне — до ЗАЕС тут зовсім близько. Я навіть не хочу фантазувати на цю тему. Але коли такий об'єкт знаходиться в руках скажених людей, засинати та прокидатися поруч із ним — це постійне випробування на стресостійкість. Але ці люди тримають цей іспит. І цим людям треба допомагати", — підбив підсумок волонтерського тревелу Денис Христов.

Повертаючись через Нікополь, волонтер ще раз завітав до місцевих рятівників й передав їм свій РЕБ.

"Головна проблема всіх населених пунктів, які знаходяться тут, — це російські FPV-дрони. Тож я вирішив, й впевнений, що мої підписники мене підтримують, віддати героїчним ДСНСникам цей РЕБ, на який ви робили збір. Цей РЕБ служив мені на всіх пекельних напрямках — на Андріївському, на Бахмутському, на Куп'янському, на Херсонщині. Я дуже сподіваюсь, що він допоможе і нікопольським рятувальникам", — резюмував волонтер та ведучий проєкту "Тревел нашого часу".