Статус кандидата в ЄС — що означає для України і як зміниться Європа: інтерв'ю з німецьким аналітиком Андреасом Умландом

23 червня Україна стала повноправним кандидатом у члени Європейського Союзу. Заявку на набуття цього статусу керівництво держави подало на п'ятий день повномасштабного вторгнення російських військ. Тепер Україна має нові права та обов'язки.

Про значення кандидатства на вступ до Європейського Союзу, про завдання, які потрібно виконати Києву, підтримку з боку Заходу в інтерв'ю в межах марафону "FreeДОМ" на телеканалі UA говоримо з німецьким політологом, аналітиком Стокгольмського центру вивчення Східної Європи Андреасом Умландом.

— Україна набула статусу кандидата в члени ЄС. Що це дає державі, окрім права у майбутньому стати членом Європейського Союзу?

— Насамперед, це, я думаю, якийсь додаток до Угоди про асоціацію, яка була ухвалена у 2014 році та яка набула чинності спочатку частково у 2016-му, потім повністю у 2017 році. І в цьому документі завжди був парадокс. Це, з одного боку, те саме стосується угод про асоціацію з Молдовою та Грузією. Це були найбільші договори, які Європейський Союз колись укладав із третіми країнами. І це фактично були такі угоди про інтеграцію. Позаяк, якщо зануритися в зміст цих угод про асоціацію, вони сильно відрізняються від угоди, яку Європейський Союз, наприклад, має з Південною Африкою, чи Чилі, чи з багатьма країнами.

Ці три угоди про асоціацію йдуть далеко за межі того, що раніше ЄС з іншими державами укладав. Фактично це такі угоди, які готують ці три країни до вступу в Євросоюз. Логіка цих документів така.

Але у преамбулі цих угод була відсутня так звана перспектива членства. І це завжди був такий парадокс. Адже документи готували до вступу, але не згадували про нього.

І тому, до речі, це стосується і Грузії, яка теж набула перспективи членства, не статусу кандидата, але також перспективи членства. У певному сенсі це було, на мою думку, найбільше досягнення ось цього рішення Європейської Ради.

До того ж, раніше різні інші органи Європейського Союзу висловлювалися на користь України. Там були окремі комісари, котрі практично говорили про перспективу членства для України. Президент Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн про це говорила, Європейський парламент ухвалив кілька резолюцій, у яких він вимагав від відповідальних органів Європейського Союзу, щоб нарешті було надано цю перспективу членства, і нарешті це сталося.

І одразу ж Молдову та Грузію перевели у цей статус кандидатів. І я був приємно вражений, бо ще за кілька тижнів до цього здавалося, що тільки буде перспектива членства, як це було з Грузією. Але ці країни одразу перевели до однієї категорії із західно-балканськими країнами, такими як Сербія, Чорногорія, Північна Македонія та Туреччина, яка, до речі, теж все ще є офіційним кандидатом у члени Європейського Союзу.

Тобто Молдова та Грузія перестрибнули такий попередній крок. І вже тепер перебувають на прямій лінії вступу. Нині це вже лише питання часу.

Зараз зрозуміло, чому, за що боротися, чому ця Угода про асоціацію нам потрібна, чому важливо розвивати саме західний вектор, а не східний вектор зовнішньої політики. Тепер усе із цим статусом кандидатства стало зрозумілим.

І це теж відіграє велику роль на тлі того, що вся ця ескалація з боку Росії почалася, звичайно, колись через Угоду про асоціацію, з Євромайдану. Згодом відбулася окупація Криму, псевдогромадянська війна на Донбасі. Зрештою, все це призвело до великого нападу Росії на Україну в лютому цього року.

— Якщо ми згадаємо 2015 рік, коли підписувався Договір про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, то деякі країни ЄС були проти надання нашій державі перспективи членства. Що змінилося за цей час?

— Я думаю, що зараз це все, звісно, ​​сталося на тлі війни. І ось це такий знак солідарності, що викликало загалом зворотну реакцію того, що Росія, напевно, хотіла досягти цієї війною.

І, до речі, те саме сталося з НАТО, адже РФ заявила, що хоче зупинити розширення Альянсу. І тепер ось-ось Швеція та Фінляндія стануть членами НАТО. Ось схожий ефект і з Європейським Союзом. Це розглядалося як певний наступ Заходу в сферу впливу Росії. І тепер ці три країни — Україна, Грузія, Молдова — вже є кандидатами на вступ до Європейського Союзу.

Я сказав би, що є досить сильний емоційний елемент у всьому цьому. Адже західні політики, дипломати та прості люди — всі хочуть підтримати Україну. Але я б наголосив на тому, що в минулому, найімовірніше, була ця непослідовність з цими угодами про асоціацію. Був невеликий парадокс упродовж останніх 8 років, який тепер зник.

Тому що насправді найбільшим кроком для цих трьох країн залишаються ці угоди про асоціацію. А тепер ще й додалося це символічне визнання, що ця асоціація, все це веде в кінцевому результаті до вступу в ЄС.

І, мабуть, ще політика зіграла роль, що великі країни Європейського Союзу просто висловилися однозначно, Німеччина, Франція, Італія, це провідні країни, найбільші економіки Європейського Союзу. І вже на тлі цього деякі держави, такі, наприклад, як Нідерланди, також змінили свою позицію.

— Ми знаємо, що статус кандидата в члени ЄС Україна отримала зі списком вимог, які має виконати. І наприкінці року буде звіт про те, як країна впоралася із цим. Чому Україна отримала такий перелік?

— У цьому немає нічого особливого. Так було і в інших країнах. Перед тим, як розпочати переговори вже після вступу, висувається спочатку перелік умов. Це проста процедура Європейської комісії.

Якщо подивитися ці умови, це, в принципі, все те, про що ми вже говоримо щонайменше останні 8 років, а можна навіть сказати, всі останні 30 років. Це боротьба проти корупції, створення правової держави, звільнення від цього пострадянського модусу управління державою. Це, як то кажуть, відійти від хабарництва, і перейти до державного життя за правилами.

Це все ті ж старі теми: незалежність судів, ефективність антикорупційних органів, переслідування олігархів, якщо вони намагаються впливати на політику. Є ще парадокс у тому, що це загалом те саме, що й звичайні українці вимагають від своєї держави. Чому були і Помаранчева революція, і Євромайдан? Це все ті ж теми, які зараз у цьому процесі вступу до Європейського Союзу знову обговорюються.

Український уряд обіцяє, що до кінця року впорається із цими завданнями. І хочеться вірити, що так і буде.

І надалі, що має ще зробити Україна, щоб її прийняли до Європейського Союзу? Тому що єврочиновники кажуть, що на це знадобляться роки. Українським громадянам не зовсім зрозуміло до кінця, на що іще мають піти цілі роки.

Це просто досвід попередніх вступних процесів. Переговори про вступ займали щонайменше 5 років, іноді понад 10 років. Під час цих переговорів відбувається адаптація національного законодавства, державного управління до стандартів Європейського Союзу, щоб коли ці держави вже вступлять до Європейського Союзу, вони були на одній хвилі з іншими країнами-членами ЄС.

— Україні треба досить сильно трансформуватися найближчими роками, щоб її прийняли вже як повноправного члена Європейського Союзу. А чи зміниться сама Європа у зв'язку з інтеграцією України?

— Зараз, навіть незалежно від українського питання, розвивається дуже цікава дискусія всередині Західної Європи щодо нових європейських структур, які теж включали б ті країни, які або не хочуть бути членами Європейського Союзу, або хочуть бути, але ще не є членами ЄС. Або навіть Велика Британія як країна, яка вийшла з ЄС.

Наприклад, у квітні колишній прем'єр-міністр Італії запропонував створити європейську конфедерацію, до якої б увійшли не лише країни-члени Європейського Союзу, але й західно-балканські країни та асоційоване тріо: Молдова, Україна та Грузія.

Потім з'явився план Макрона, більш відомий, 9 травня цього року про європейську політичну співдружність, яка б також включала зокрема й Україну, але й інші країни, які не є членами Європейського Союзу.

Потім була ідея президента Європейської Ради Шарля Мішеля, також озвучена у травні цього року, про геополітичну європейську співдружність. І зараз мої німецькі колеги написали статтю про те, щоб створити розширену Європейську Раду, тобто збори глав держав та урядів-членів Європейського Союзу. Але вони запропонували, щоб до нього ще був би такий придаток великої Європейської Ради, куди б теж входили представники західно-балканських країн, Великої Британії, Ісландії, Норвегії. І, зокрема, України, Молдови та Грузії.

— Який сенс у таких політичних союзах, чим вони відрізняються від Євросоюзу?

— Сенс у тому, що є ціла низка європейських країн, які з тих чи інших причин поки що не є членами Європейського Союзу, але які мають загалом схожі геополітичні інтереси і які включені до різних схем інтеграції.

Наприклад, Норвегія не є формально членом Європейського Союзу, але вона інтегрована практично в європейський правовий та економічний простір.

Зараз Молдова, Україна та Грузія теж інтегруються, щось схоже відбувається на Західних Балканах, можна навіть Туреччину частково до цих країн зарахувати. І як би, в чомусь не справедливо, що ось є ось цей поділ на членів Європейського Союзу і не членів, тому що у зовнішній політиці особливо ці країни дотримуються схожих принципів, і вони теж мають, звичайно, низку спільних інтересів щодо інфраструктури, розвитку європейської економіки, захисту довкілля, наукового обміну, загальних освітніх стандартів

Тобто, в принципі, є гарне виправдання, щоб об'єднати Європу такими новими чи однією такою хоча б новою структурою.

А для України це могло б бути ось таким проміжним періодом, доки вона ще не є членом Європейського Союзу. Хороша структура, щоб зробити ось цю "сіру зону", в якій зараз перебувають Україна, Молдова та Грузія, менш сірою через якусь таку загальноєвропейську структуру.

— А чи не створить ця надструктура більше проблем у комунікації? Адже в Європейському Союзі вже стають очевидними проблеми, коли рішення ухвалюються одноголосно, і певні країни, досягаючи своїх конкретних меркантильних інтересів, можуть блокувати рішення всього Союзу. Чи не ускладнить це ще більше діалог?

— Так, у чомусь це ускладнюватиме діяльність. Але йдеться, швидше, все-таки, про прагматику. Тобто це такі рішення, які не так мотивовані якимись ідеалами чи якимись мріями, а просто спостереження того, що у нас є спільні інтереси, проблеми, спільні виклики, але одні перебувають усередині Європейського Союзу, інші — ні. І ось ця межа, вона взагалі в чомусь неприродна.

Швидше, якраз ідеться про якісь прагматичні питання, тому я не бачу, що тут буде якийсь глухий кут через це. Тому що Європейський Союз у будь-якому випадку залишається, і всі його органи не скасовуються. І це скоріше буде додаток до того, що і так працюватиме.

— Європейський Союз із великими труднощами ухвалив шостий пакет санкцій проти Росії. Чи буде сьомий пакет, до чого закликає Україна?

— Так, це болюче питання, бо з кожним місяцем цього року посилилися кризові ознаки у західноєвропейських та північноамериканській економіці, і тому це буде складно — ухвалювати нові санкції. Адже у багатьох громадян уже тепер є відчуття, що на тлі інфляції, що зростає, тепер, мабуть, будуть проблеми з енергопостачанням, принаймні для промисловості. Вже напруга висока.

Але я сподіваюся, що будуть нові санкційні пакети. Ось зараз обговорюється питання про заборону купівлі російського золота, хочуть зменшити ціну на нафту, яка імпортується з Росії. Нові ідеї вже звучать, і сподіваюся, вони також будуть потім трансформовані у новий санкційний пакет.

— У Росії заявляють, що європейські та американські санкції не мають значного впливу на їхню економіку. Водночас, експерти зазначають, що санкції здебільшого мають довгостроковий ефект. Довгостроковий — це скільки?

— Потрібно дивитися на конкретні санкції в певних галузях промислових чи окремих технологіях. Те, що я читаю в текстах, що публікуються, чутливі якісь ефекти будуть уже взимку. Приміром, не вистачатиме запчастин, з'являться фінансові проблеми, і з кожним місяцем це все ускладнюватиметься.

Сподіваюся, що це так і станеться, бо поки що, ось у макрофінансовому плані, Росія оминула певним чином ефект від цих санкцій. Їй вдалося частково на інших ринках реалізувати свої енергоносії.

Проте санкції накопичуватимуться. Я не думаю, що їх скасують, якщо не буде якогось суттєвого зрушення в цьому конфлікті. Позитивного зсуву в конфлікті між Росією та Україною.

— Зважаючи на все, важка зима буде і для Європи, тому що зараз Росія фактично оголосила газову війну, на 2/3 зменшивши потік газу до Європи. Чи не підуть європейські країни на якісь переговори, чи зняття санкцій в обмін на постачання газу?

— Я не можу ручатися за це, але сподіваюся, що ні, бо, в принципі, й так було стратегічне рішення відійти від цього імпорту російського газу. Зараз це просто швидше відбуватиметься через російські контрсанкції.

Але важливе рішення і так було у Заходу, у Німеччини точно. Вже скорочували й імпорт газу, і вугілля, і нафти. Тобто тенденція і так тривала б. І це одна з причин, чому Росія запровадила санкції, бо вони вже розуміли, що в будь-якому разі це все скорочуватиметься.

Так, це буде, мабуть, складна зима. Я не думаю, що люди мерзнутимуть. Але проблема швидше в тому, що є частина промисловості, для якої потрібні великі обсяги газу, щоб вони могли продовжувати працювати. У Німеччині зараз активно шукають, як замінити цей російський газ, щоб уникнути економічної рецесії взимку.

— Як вважаєте, Німеччина розконсервує вугільні та атомні електростанції, щоб подолати газову кризу?

— Щодо ядерної енергетики, є складні технічні питання. Наскільки я розумію експертів, ось цей запланований повний відхід Німеччини цього року від ядерних технологій, його вже на цій стадії складно зупинити. І тепер більше говорять про те, щоб відродити частину вугільної енергетики.

Це, звичайно, теж, з екологічного погляду, погане рішення. Але, можливо, на якийсь перехідний період запрацюють знову або довше працюватимуть деякі вугільні електростанції, які або вже закрилися, або мали закрити.

— Як думаєте, за яких умов із Росії можуть починати знімати санкції, що має статися?

— Сподіваємося, санкції такі, що спочатку Росія має залишити територію України. Перемир'я, і ​​взагалі зміна зовнішньополітичної доктрини. У мене така надія, що так само складно, як було запровадити їх протягом 8 років, так само складно їх буде і скасувати. Тобто є якась інерція політичної лінії, і, сподіваюся, що ось у цьому випадку ця інерція зіграє на користь України.

— Як вважаєте, чи прив'яжуть питання зняття санкцій до виплат репарацій Україні за зруйновані міста та економіку?

— Імовірніше за все, ні. Це було б суперечливо у певному сенсі. Я думаю, це окремо вирішуватиметься, але ми ще дуже далеко від цього зараз.