"Спеціальний репортаж": історія та амбіції — космічні перспективи України

60 років тому людина підкорила космос. А вже у 2001 році до космосу полетів перший турист. Сьогодні за право бути космічною державою борються США, Росія та Китай. На вивчення та освоєння нових космічних горизонтів претендує і Україна. Власні космічні програми — питання не лише престижу, а й безпеки та нових можливостей.

Навіщо Україні космос, які ми маємо супутники, коли з'явиться наша база на Місяці, чи може Україна вважатися космічною державою, і чи готові українці до космічного туризму — про це у проєкті "Специальний репортаж" телеканалу "Дом".

Автор репортажу — Василь Панасюк.

Сьогодні

Мис Канаверал, США — запуск у космос українського супутника "Січ-2-30", названого так на честь 30-річчя незалежності України. І це справді історична подія, адже останній український космічний апарат був запущений у космос понад 10 років тому.

"Передусім космос — крім самих польотів у космос, запусків ракет, — це засоби, що дають змогу вирішувати завдання, що стоять перед нами на землі. Наприклад, наш супутник "Січ-2-30" — це супутник дистанційного зондування, його завдання — робити якісні фотографії об'єктів, що перебувають на землі", — наголошує голова державного космічного агентства України Володимир Тафтай.

Зараз Україна отримує знімки своєї території із супутників Європейського космічного агентства за програмою "Копернікус" — із обіцянкою, що ми також ділитимемося даними. Щоби запустити український супутник, із державного бюджету виділили понад 10 млн дол.: 8,8 млн дол. на конструювання супутника, та 2 млн дол. — на його запуск.

"Наша система зараз дає змогу сканувати до 5 разів на добу територію України та давати інформацію про те, де можливі осередки спалаху. У 2021 році у нас не згоріло лісів, порівняно з 2020 роком, на 12 млрд. Це суттєва сума. Тобто економічний ефект від реалізації вже цієї системи є півмільярда доларів", — продовжує Володимир Тафтай.

Супутникові знімки також дають змогу стежити за використанням водних ресурсів, кар'єрів та станом сільськогосподарських земель. Можна буде спостерігати і за непідконтрольними територіями Донбасу та окупованого Криму. Зокрема — за переміщенням військової техніки.

"Однією із серйозних сфер застосування є також питання, пов'язані з обороною та безпекою, оскільки це дає можливість контролювати периметр країни, контролювати окремі ділянки у межах запитів з боку силових органів. Це ті питання, які ми можемо вирішувати за допомогою космічних засобів", — пояснює Володимир Тафтай.

Наразі в Україні складно отримати об'єктивну інформацію про те, що відбувається на окупованій території.

"На сьогодні у вільному доступі є лише американські дані супутника Landsat — вони нещодавно запустили 9-й — і європейської космічної агенції. На мапі України видно, що в період війни площа сільськогосподарських посівів на окупованій території зменшилася майже вдвічі", — зазначає докторка технічних наук, професорка Інституту космічних досліджень НАН України Наталія Куссуль.

Супутник "Січ-2-30" запущено у межах нової української космічної програми. У ній — сміливі та амбітні плани української космічної галузі до 2025 року. Наприклад, планується запустити ще шонайменше 6 супутників — стільки, скільки Україна запустила за весь час незалежності.

Супутник "Січ-2-30" Україна виготовила самостійно — у Дніпрі, на конструкторському бюро "Південне". Там планують зібрати й решту.

"Передбачається запуск серії супутників із роздільною здатністю на землі один метр, і краще півметра. Крім того, серія наукових супутників із вивчення атмосфери землі. І є навіть амбітна програма з польотів на Місяць, і запуск зонду. Зараз усі ці три проєкти закладені у космічній програмі", — говорить головний конструктор КБ космічних апаратів конструкторського бюро "Південне" Костянтин Білоусов.

У програмі також ідеться про розвиток ракетобудування. Колись Україна була флагманом у цій галузі. Українські ракети-носії — "Зеніт-2", "Дніпро" та "Циклон-3" — знав увесь світ. Щоправда, тоді вони служили не лише для мирного космосу, але й для військових потреб СРСР.

"Зараз ідеться про те, щоби фактично наші ракетні технології перекерувати на комерційний світовий ринок послуг із доставки супутників, корисного вантажу на орбіту", — зазначає експерт з питань космічної діяльності Андрій Колесник.

Україна може створювати супутники та ракети-носії. Щоби стати повністю автономною космічною державою, не вистачає лише свого космодрому. Супутник "Січ-2-30" запускали із США, а всі попередні — із Росії.

"Довкола нас — безліч країн, де досить щільний ступінь заселеності, і тому немає можливості запускати ракети саме з території України. Ми вирішуємо це питання через створення невеликого носія легкого класу, який стартуватиме з морської платформи, зведеної платформи, і це дає нам змогу вирішити географічне розташування стартового комплексу. Це один із проєктів, який ми плануємо реалізувати в межах п'ятирічної програми", — продовжує Володимир Тафтай.

Як альтернатива — Україна домовилася побудувати комерційний пусковий майданчик у канадській провінції Нова Шотландія.

"Ця програма дуже важлива. Питання в тому, наскільки її буде профінансовано, тому що сумний досвід попередніх космічних програм говорить про те, що держава максимум на третину фінансує те, що обіцяли", — наголошує Андрій Колесник.

Можливість космічного туризму в Україні Володимир Тафтай роздивляється лише у контексті програм не з державним, а приватним фінансуванням.

"З погляду можливості космічного туризму в Україні — це, безумовно, будуть проєкти не з державним фінансуванням. Це будуть приватні проекти. І якщо такі інвестори знайдуться, ми всіляко будемо готові їх підтримати. Але з погляду практичної користі туризм не є тим, на що ми можемо витратити державні кошти", — пояснив він.

Історія

Українці зробили величезний внесок у підкорення космосу. Микола Кибальчич першим запропонував проєкт ракети з реактивним двигуном, а Юрій Кондратюк — багатоступінчасту космічну ракету та "трасу", якою американці полетіли на Місяць. Але, напевно, найвідоміше прізвище — Корольов. Уродженець Житомира Сергій Корольов керував першим польотом людини у космос.

Космічна галузь була чи не найтаємнішою в СРСР. Усі бачили запуск ракет, але мало хто знав, хто за цим стоїть. Фахівці галузі працювали у місцях, які не були нанесені на мапу, а номери їхніх телефонів не можна було знайти у довіднику. Про те, хто такий Корольов, і звідки він родом, стало відомо лише після його смерті.

"Тому, коли дізналися про те, що Сергій Павлович Корольов народився тут, у нас, у Житомирі, виникла ідея про те, щоб організувати музей у Житомирі. І цього року музею виповнився 51 рік", — розповідає Вікторія Четвертак, заступниця директора Національного музею космонавтики імені С. Корольова, м. Житомир.

Сергій Корольов перевівся до Московського вищого технічного училища з Київського політехнічного інституту. Там провів перші випробування запуску реактивної ракети. У 1938 році був заарештований радянською владою у політичній справі. Вийшов на волю за шість років і продовжив вивчення ракетної техніки.

У 1955 році запропонував керівництву СРСР запустити в космос літальний апарат, і за два роки, 4 жовтня 1957-го, "Супутник-1" вивели на орбіту. Корольов мав амбітні плани щодо відправлення людини не просто в космос, а на Місяць, і навіть — на Марс. Але задумане здійснити конструктору не вдалося — у віці 59 років він помер під час операції.

"Сьогодні Ілон Маск, який у всіх на вустах, реалізує ідеї, над якими успішно працював Корольов ще на початку 60-х років. І я можу сказати, що Корольов багато в чому випереджав свій час. Багато речей, про які Корольов говорив, і над якими працював, виявилися фундаментом, на якому базувалася, і нині базується світова космонавтика", — акцентує Вікторія Четвертак.

У цьому музеї зібрані унікальні експонати: ракети-носії, скафандри, одяг космонавтів. Кабіни, в яких вони поверталися на землю з космосу.

Одним із тих, хто часто відвідував музей, був перший космонавт незалежної України — Леонід Каденюк.

"Він із деякого часу був частим гостем нашого музею. Вперше це було одразу після польоту у 1997 році, а потім довгий час не зустрічалися, а ось уже останніми роками Леонід Костянтинович дуже часто приїжджав до нас у музей", — продовжує Вікторія Четвертак.

Мало хто знає, але космонавти не перуть свої речі у космосі, — вони беруть одразу кілька комплектів. Одну зі своїх "космічних футболок" Леонід Каденюк особисто привіз до музею. Тепер це експонат.

"Такі речі зібрані у нас: нашивки місії, фотографія екіпажу з автографами, фотографія Сергія Павловича Корольова. До речі, й сьогодні космонавти вважають Корольова своїм захисником. На Міжнародній космічній станції можна побачити портрет Корольова. Його беруть у політ космонавти, бо того часу, Коли Сергій Корольов був відповідальним за космічну програму, жоден космонавт не загинув у космосі", — продовжує Вікторія Четвертак.

Після розпаду Радянського Союзу Україні дісталася приблизно третина всього космічного промислового потенціалу. Залишилися й налагоджені за десятиліття зв'язки й з іншими колишніми республіками СРСР. І зокрема — з Російською Федерацією.

"Перше питання — співпраця наших підприємств. Так, ми дуже були зав'язані на російський ринок, був досить високий відсоток використання українських комплектуючих в Росії, як і російських комплектуючих в українських ракетах", — зазначає експерт з питань космічної діяльності Андрій Колесник.

Показовою є історія українського супутника "Либідь". Він призначався для запровадження незалежної національної системи зв'язку — нею мали комунікувати всі держструктури. Запуск був запланований з російського космодрому "Байконур" у 2011 році, проте неодноразово переносився до квітня 2014 року. Після окупації Криму, де знаходився пункт управління супутником, та початку бойові дії на Донбасі, Україна припинила військово-технічну співпрацю з Російською Федерацією. А "Либідь" досі так і "пилиться" десь у Росії.

"Весь технологічний ланцюжок створення ракетно-космічної техніки до 2014 року базувався на кооперації з РФ. Тому у 2014 році був справді дуже серйозний удар для космічної галузі, від якого ми до кінця ще не відновилися. І лише поточна космічна програма дасть змогу повністю переорієнтуватися на нові ринки збуту", — говорить голова державного космічного агентства України Володимир Тафтай.

Майбутнє

Змінити курс не так просто. Щоби конкурувати на світовому космічному ринку, Україні потрібно виходити новий технологічний рівень. А будь-яка модернізація — це час і дуже великі гроші.

Стратегічна мета України — посилити співпрацю із західними космічними державами.

"Надалі ми плануємо розширювати співпрацю з Європейським космічним агентством, із європейськими країнами", — продовжує Володимир Тафтай.

У 2019 році в Україні ухвалили так званий закон про приватний космос, який зняв монополію держави на космос. Як наслідок, в Україні почали з'являтися команди, які легально займаються розробкою космічних технологій. Так, у межах стартапу MySat створили прототип справжнього супутника із повним набором його функціоналу.

"Ми створили MySat для того, щоб українські студенти, школярі вивчали, як працюють сучасні супутники. Він має набір сенсорів, як у справжнього супутника, термодатчики, датчики орієнтації, трекери Сонця. А найголовніше — це камера. Сьогодні супутники заробляють гроші переважно за допомогою камери", — розповідає співзасновник стартапу MySat Дмитро Хмара.

Користуватися розробкою можуть як студенти, так і фанати космосу. Творці кажуть — конструкція проста, і зібрати супутник нескладно навіть тим, хто зовсім не розуміється на космічній інженерії.

Автори MySat планували зібрати 7 тис. дол., а вийшло — понад 12. Але цього недостатньо для повноцінного запуску виробництва.

"На квітень 2022 року буде більш стала модель. Але багато хто її побачив і хоче. І ми в Україні продаємо за собівартістю — це близько 150-170 дол. За кордоном ми його продаємо за ціною 250 дол. — це попереднє замовлення. У Європі є аналогічні конструктори , які коштують майже в 40 разів дорожче", — каже Дмитро Хмара.

Вже цього року MySat полетить у космос за контрактом із німецькою компанією, розглядається також його доставка на міжнародну космічну станцію для експериментів.

Розвиватися молодим стартапам допомагають гранти, Український фонд стартапів та міжнародні конкурси. Так, у минулорічному хакатоні від NASA перемогла українська команда FireWay.

"У 2020 році спонтанно зібралася команда. Були хлопці, які працювали до цього в ракетному Києві. Робили всілякі аматорські ракети. Потім приєдналася дівчина Олена, астрофізикиня. Ось у нас виходить 4 інженери, астрофізикиня, і я — як людина, яка презентувала це все, знімав, робив контент", — розповідає переможець хакатону NASA Максим Копистко.

Команда розробила та представила універсальний космічний роз'єм для дозаправки супутників на орбіті.

"Проблема супутників у тому, що десь 5-10 років вони літають, потім їх або зводять з орбіти, тобто топлять в океані, або викидає на орбіту поховання. Ми ж запропонували концепцію колектору, куди можуть прилітати різні дозаправки. Колектор буде універсальний, куди подаватимуться кілька видів палива. Тому NASA гадає, що ця ідея — прорив", — продовжує Максим Копистко.

У цьому конкурсі взяли участь 2303 проєкти. Українці увійшли до вісімки переможців. Але попри такий успіх знайти свого інвестора команді FireWay поки що не вдалося.

"Інженери, які працювали з нами, не мають коштів, щоби працювати. Не можна надрукувати модель на 3D-принтері за 500-800 грн, і з цією моделлю залучити одразу інвестиції. Треба показати концепцію, роботу, ідеї, і тоді можна отримати [інвестиції]. Нам поки що ніхто не дав", — пояснює Максим Копистко.

А тим часом українських фахівців охоче беруть на роботу за кордоном.

"І в СРСР, і зараз, у незалежній Україні, за якими підручниками люди стають фахівцями, — вони конкурентоспроможні на Заході. Їх із руками відривають… Зараз стартапи утворюються, як гриби після дощу. Це говорить про якість нашої освіти", — наголошує експерт з питань космічної діяльності Андрій Колесник.

Спеціалістів готують у Дніпровському Національному університеті, Харківському авіаційному інституті, Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті астрофізики, та у Київському політехнічному інституті.

Україна змогла втриматися в елітному клубі космічних держав після розпаду СРСР, зберегла галузь у кризові роки та готова до нового ривку. Як то кажуть — "варто лише захотіти".