Сміливі українки: історія стрільчині та медикині ЗСУ Олександри

До повномасштабного вторгнення Олександра кілька років займалася волонтерством у Києві. 26 лютого вона взяла до рук зброю та приєдналася до 206-го батальйону. Це була територіальна оборона, нині вона у складі 28-ї бригади ЗСУ. Історію сміливої українки, яка надихає, дивіться у матеріалі "Ранку Вдома".

"Я потрапила на полігон випадково і стала їздити туди щодня. Інструктор сказав меня не закидати цю справу. Просто їздити на полігон стріляти стало нудно, тож я знайшла батальйон під назвою "Український легіон" і з нього почала", — згадує Олександра.

В "Українському легіоні" Олександра навчилася військовій справі. Досвідчені командири навчили дівчину всього, що може стати в пригоді солдату на полі бою. Пізніше Олександра вирушила по знання до добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри". Її здібності помітив командир грузинського національного легіону Мамука Мамулашвілі. 

Вранці 24 лютого Олександра прокинулися від гучних звуків — над Києвом вибухали російські снаряди, почалася повномасштабна війна. Передусім дівчина переконалася, що її рідні в безпеці, та віддала в надійні руки домашніх улюбленців. 26 лютого вона взяла до рук зброю і приєдналася до 206-го батальйону. Нині вони у складі 28-ї бригади ЗСУ. 

У перші дні війни Саша разом із своїм батальйоном вирушила до найгарячіших точок Київської області. Головне завдання полягало в евакуації цивільних. Разом з командою Олександра врятувала близько 10 000 людей з Бучі та Ірпеня. 

"Страх — це звичка, до всього звикаєш. Якщо й буває страшно, то в більш спокійні моменти, коли є час подумати. Коли щось відбувається, то швидше починаєш думати, що робити. Там страху немає, радше адреналін", — каже Олександра.

Зараз дівчина разом із побратимами захищає Україну на Донецькому напрямку і щодня наближає нашу перемогу.

Читайте також: Як працювала станція метро "Лук'янівська" у перші місяці війни