Психологиня назвала причини агресії в підлітків та методи боротьби з нею

Підлітковий вік пов'язаний із фізичними й гормональними змінами, що дезорієнтує підлітків, робить їх невпевненими в собі. Крім того, у цей період діти починають переоцінювати свою роль у суспільстві й сім'ї. Загалом ці фактори можуть призвести до спалахів агресії у підлітка, і при цьому він, найімовірніше, не знає, як упоратися зі складними емоціями. Як бути батькам, розповіла у "Ранку Вдома" психологиня Діана Житня-Кебас.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський.

— Підліткам притаманна зухвала поведінка. Вони провокують інших, а інколи навіть лізуть в бійки. Невже вони так самостверджується? Що відбувається з психікою підлітка?

— Так, підлітки таким чином самостверджуються, тому що агресія насправді відбувається через невизначеність. Це ж перехідний вік, вони вийшли з точки А, від батьків, а до точки Б ще не дійшли. Не знають достеменно, хто вони, в чому їхні сильні сторони, які у них цінності, як цю цінність монетизувати. Додамо сюди очікування батьків щодо навчання, обов'язків, самовизначення, пріоритетів та навіть фінансову грамотність.

Ще є очікування та вимоги від соціуму. Це про норми й правила поведінки, спілкування з однолітками та оточення, яке постійно дає оцінку діям підлітків. Тобто навколо дуже багато очікувань та напруження. Я вже не кажу про фон війни, який накладає відбиток на всіх нас. Підлітки й так вразливі, а тут ще й війна. Треба розуміти, що коли ми вразливі, то психіка вмикає захисні реакції.

Одна з них — це агресія. Це така реакція, в якій я, якщо боюся, то краще покажу зуби, щоб ви до мене зайвий раз не лізли. Така реакція найрозповсюдженіша якраз у підлітків, особливо, коли вони скупчуються всі разом. Це такий ефект рибного косяка. Риби збиваються в косяк, бо їм так безпечно.

— Але ж батьки точно не несуть загрози для підлітків. Вони бажають їм найкращого. Діти інколи можуть скеровувати свою агресію на батьків. Як діяти батькам в такому випадку?

— Тут є ще один нюанс. Основний момент підліткового віку — це сепарація. Це стан, коли діти мають відійти від батьків, які годують, люблять, турбуються про них. Тобто це не дуже логічно відходити з теплого гніздечка. Природа про це подбала і включає гормональні заводики, які змушують шукати свою територію, свою опору.

— Про який вік ми говоримо?

— Це приблизно починається з 11 до 16 років, але в когось перші дзвіночки з'являються у 9-10 років. У цьому віці дитина може прийти до батьків і сказати їм, що вони не праві. Тоді дитина починає шукати себе у музиці, субкультурі, у новому світогляді.

Насправді якщо підлітки проявляють агресію при батьках, то це означає, що з батьками безпечно. По суті, це єдина територія, на якій можна агресувати, бо на іншій території тебе можуть не прийняти, осудити. Тобто там це небезпечно. Там же ж треба самоствердитися. А перед батьками можна бути агресивними, адже вони й так люблять дитину.

Якби батьки були директивні, або несли якусь загрозу, то дитина не проявляла б агресію перед ними. Тоді підлітки були б замкнені, не розкривали свій власний потенціал. Якщо на батьках немає такого тренування, то в соціумі буде ще складніше.

— Чи є межа цій агресії? Чи можна сказати підлітку про те, щоб він чи вона не розмовляли у такому тоні з батьками?

— Можна. Однак, перша річ, яку повинні зробити батьки — це допомагати підлітку усвідомлювати ці емоції. Їм складно усвідомлювати їм, бо мозок недозрілий. Бо та частина, яка відповідає за емоційний інтелект, ще формується. Тобто з дитиною треба розмовляти на тему емоцій. Якщо підліток гнівається, то треба йому пояснити, що це. Треба спочатку називати емоції. Можливо спочатку це не буде прийматися, але через багато повторень ви допомагаєте підлітку самим починати розуміти свої емоції. Усвідомлення допомагає управляти емоціями.

Але є друга річ, яку нам важливо, як батькам, проявляти до підлітків. Ми говоримо про себе. Ми говоримо про те, що нам боляче таке чути, неприємно. Ми можемо відповісти на агресію просто: "Я не хочу розмовляти з тобою в такому тоні. Поговоримо коли заспокоїшся".

Тобто тут головне питання полягає в тому, як про це говорити. Тому що можна ставити на місце підлітка, а можна відстоювати своє місце. Коли ми когось ставимо на місце, ми провокуємо захисні реакції. Тоді нас просто не почують. Це буде неефективно. Натомість нам хочеться, щоб нас почули. Варто припиняти бесіду, яка нам не приємна. Не вішати ярликів, не засуджувати, не оцінювати.

— Що робити, якщо у відповідь летить ще більша агресія?

— Я пропоную зупиняти розмову. Говорити про це: "Ми зараз на емоціях. Я не хочу продовжувати". Після цього варто розійтися в інші кімнати. Треба усвідомлювати, що розмова на емоціях ні до чого хорошого не приведе.

— Що робити потім? Хто має піти на примирення?

— Підліток може переживати це спокійно, бо розуміє, що батьки впораються. Може статися інакше. Коли підліток буде переживати відчуття провини й сорому, але не захоче у цьому зізнатися. Тоді його психіка це притисне в підсвідоме та накриє "пофігізмом". Це може бути захисною реакцією.

— Втім доля здорового "пофігізму" не завадить, правда?

— Для підлітків це важливо, бо зараз у них багато навантаження. Тож більшість підлітків таким чином закриваються від цих переживань. Але коли ми на емоціях, ми не можемо думати раціонально. Тоді жодні аргументи не працюють. Перемовини треба вести, коли ми виходимо з цієї "емоційної кімнати". Це може статися наступного дня, або за кілька годин. Коли емоції стихли, можна продовжити конструктивну бесіду. Іноді буває так, що бесіда поділена на етапи. Тобто це примирення може тривати кілька днів. Втім, треба розуміти, що це дає можливість говорити аргументовано. Тобто це дає свої плоди.

Читайте також:

• Лінь та відсутність мотивації у підлітків: психологиня назвала прості кроки для ефективної комунікації 
• Сепарація, особисті кордони, авторитет батьків: психологиня пояснила, як пережити підлітковий вік дітей
• Як батькам налаштуватися на новий навчальний рік та підтримати підлітків: секрети розкрила авторку курсу "Підліткологія"