Приховати, закатати в асфальт, видалити з підручників: що відомо про сталінські репресії на Донбасі (ВІДЕО)

Щороку третьої неділі травня в Україні вшановують пам'ять жертв політичних репресій. 2022-го ця дата — сьогодні, 15 травня. Існує поширений міф про те, що на сході України не було репресій. Наразі його активно нав'язують жителям тимчасово окупованих територій, інформує "Дом".

На Донбасі з 2014 року проливається кров — після повномасштабного наступу Росії. Однак ще за радянських часів цей регіон займав особливе місце в ідеологічній доктрині СРСР. Утихомирювали жителів, які чинили опір режиму, у східних областях України, як і по всій країні, терором та репресіями. Особливо жорстоко розправлялися з українською інтелігенцією — письменниками, художниками, композиторами.

Винятком не став письменник Віталій Сніжний, уродженець міста Сніжне Донецької області. У червні 1935 року його назвали "учасником контрреволюційної терористичної організації", яка нібито готувала замахи на керівництво Компартії та уряд. Його засудили до 10 років на Соловках. Живим звідти він уже не повернувся, його розстріляли 1937-го.

Письменник Георгій Костоправ народився у селі Малоянісоль на Донеччині. У 1930-х працював у Маріуполі, у відділі кадрів на металургійному заводі імені Ілліча. Костоправ був членом Спілки письменників СРСР. Перекладав Шевченка, писав румейською мовою. 1938-го через підозри у повстанській роботі його було розстріляно.

Луганчанин Микола Руденко воював у Другій світовій, був членом Спілки письменників. За критику марксизму та правозахисну діяльність його виключили з партії. А 1974-го дисидента заарештували за "антирадянську діяльність". Через два роки, 1976-го, Микола Руденко на квартирі Сахарова в Москві оголошує іноземним журналістам про створення Української Гельсінської групи. Відповідь системи не змусила довго чекати — у тому ж 1976-му Руденка засудили до 7 років таборів і 5 років вигнання. На волю Микола Руденко вийшов лише за 10 років.

"Біографія Миколи Даниловича свідчить про те, що Донбас — це українська земля. Біда цього краю в тому, що поряд з українськими родами, за радянських часів сюди переселили людей із Росії. Трагедія цього краю в тому, що демографія змінена", — каже Мирослав Маринович, співзасновник Української Гельсінської групи.

Сьогодні жителям захоплених територій Донецької та Луганської областей нав'язують пам'ять про начебто щасливе радянське минуле. А дітям, які народилися у 2013-2014 роках, і зараз пішли до шкіл, точно не розкажуть про переслідування, масові вбивства та депортації їхніх предків. Але розкажуть про Леніна, Сталіна та Путіна.

Рутченкове поле — околиця тимчасово окупованого Донецька, наприкінці 80-х під час будівництва гаражного кооперативу там знайшли 10 ровів із рештками людей.

Історики припускають, що ці рови стали братською могилою для 5-7 тис. мешканців Донецької області. Так званих "ворогів народу" та тих, кого вбивав НКВС у Донецьку. Є письмові докази того, що в цьому місці 1941-го було розстріляно і радянських солдатів — з військового шпиталю. Знаходили навіть трупи дітей "зрадників батьківщини", яких перед наступом фашистів навіть не намагалися евакуювати.

Лісопосадка Суча балка на околицях тимчасово окупованого Луганська. У 30-40-х, пише луганський історик Валерій Снєгірьов, урочище стало розстрільним полігоном для НКВС. Тільки тут було вбито до 10 тис. жителів тоді ще Ворошиловграда.

Коли про це стало відомо КДБ, було проведено показове "розслідування". Мовляв, з 1960 року місце стало скотомогильником, і вже не розібрати, де люди, де худоба, ексгумація марна. Скандал треба було зам'яти ще й тому, що він міг стати міжнародним — є відомості про те, що в Сучій балці розстрілювали польських офіцерів.

"Цей рів не просто щебенем засипали — смолою і бітумом закатали! Пройшовся каток неодноразово. Навіть якщо і були виявлені якісь останки, і в кишенях щось було, їх так утрамбували, що зараз це все спресовано в однорідну масу. Вже нічого неможливо визначити, навіть якщо у майбутньому ви розкриєте та проведете ексгумаційні роботи", — розповів історик Валерій Снєгірьов.

Приховати, закатати в асфальт, не згадувати у підручниках. В імперські плани ніколи не входило пам'ятати про вину радянського керівництва в десятках тисяч смертей, щоб вчинити їх знову — на тій самій землі, через неповне століття. У грудні 2015 року, після окупації в Луганську, з'явився бюст Сталіну — його встановила делегація російських комуністів. А ось жертви його терору та масових репресій так і залишилися безіменними.

Читайте також: Культура скасування під час війни: українці масово відмовляються від російської спадщини (ВІДЕО)