Посттравматичне зростання: психолог пояснив, як стати сильнішим після складного досвіду

Посттравматичне зростання — це трансформація, позитивні зміни, які виникають у людини в результаті проживання травматичної події. Як допомогти людині після травми та чи кожен здатен на зростання після потрясіння, говоримо у "Ранку Вдома" з соціальним психологом, засновником проєкту "Як ти, брате?" Антоном Семеновим.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— У чому полягає суть поняття "посттравматичне зростання"?

— Це ідея дуже проста. Її суть полягає в тому, що подолання викликів робить нас сильнішими. Ще одне. Деякі зміни у людини можуть статися тільки через набуття незвичайного досвіду. Не обов'язково травматичного, але незвичайного. Наприклад, почув якусь музику і відчув щось всередині, і це змінило твоє життя.

— Як людина може зрозуміти, що відбувається  посттравматичне зростання?

— Взагалі набуття будь-якого досвіду, це виклик для психіки. Чесно кажучи, гострий стресовий розлад не є захворюванням. Це нормальна реакція психіки на незвичайний досвід, чи переживання, чи фізичні зміни, які відбулися. Психіка, і організм починають відновлюватися. Це не є травмою, це є розладом, але не є травмою. Є певний перебіг подій. Якщо за місяць психіка й тіло "переварюють" ці наслідки, то це цілком нормально. Це не травма. Якщо ні, то щось пішло не так. Тоді це кваліфікується як травма.

Травма взагалі дуже складна штука. Коли ти вже поранився, це теж травма, але це не серйозно. Травма — це дуже широке поняття. Звісно, якщо щось відбувається ненормальним чином, ми очікували, що воно загоїться, а воно не загоїлося, то треба звернути на це увагу. Це і є посттравматичне загострення, тобто воно набувається. Річ у тому, що будь-який досвід треба осмислити. Він має бути інтегрований. Ми це пережили, зробили висновки, рухаємося далі. Якщо цього не відбувається, то треба на це звернути увагу. Або звернутися за зовнішньою допомогою, або самому щось робити.

— Чи можна допомогти людині відчути це саме психологічне зростання? Зокрема, без допомоги психолога.

— Безумовно. Є допомога, яку можуть надати люди без медичної освіти, просто знаючи якісь базові штуки. Комунікація, взагалі, це величезна допомога. Для того, щоб людина змогла осмислити свій досвід, їй насправді необхідні дві речі. Перша — розповісти про цей досвід. Без цього він не осмислюється, він не засвоюється. Можна поділитися з ким завгодно, хто витримає це й зможе прийняти.

Друга необхідне умова — прийняття. Оточення має тебе зрозуміти й прийняти з цим досвідом, як нормальну людину. Люди бояться того, що їх не зрозуміють, або засудять, або відвернуться. Тому їм складно розповідати про якийсь складний досвід. Особливо, якщо він пов'язаний з катуванням, з приниженням. Раптом ці люди не зможуть зі мною взаємодіяти, але коли ти не поділився, у тебе є таємниця, це теж створює напругу. Це тебе з'їдає.

— Якщо, наприклад, людина розуміє, що вона не готова говорити з оточенням, чи є альтернатива?

— Ми робимо все, щоб допомогти людині відкритися і розповісти. Якщо ми говоримо про роботу психотерапевта, то це людина, якій довіряють в тому, що вона збереже конфіденційність, не буде засуджувати, не оцінюватиме вас, не буде роздавати непрохані поради. Тобто створить безпечне середовище, щоб людина змогла розповісти про все. Таку ж функцію виконують капелани, священники, командири, гарні друзі, партнер, з яким у тебе довірливі стосунки.

— Якщо людина боїться, як їй наважитися?

— Почати тренуватися. Насправді технік багато. Записати себе на камеру, або записати все в щоденник, але переконатися, що це конфіденційно. Можна подумати про те, що я вже можу розповісти. Психолог як працює? Слухає те, що клієнт може розповісти на даному етапі.

Людям треба переконатися в тому, що їх не будуть засуджувати, що тут дружнє середовище. Люди, які бояться відкриватися, часто мають рацію, бо не завжди середовище дружнє. Люди ставляться по-різному до одного й того ж. Мабуть, люди просто не справляються. Дуже часто ми стикаємося з тим, що військовий повертається в відпустку, або демобілізувався. Якщо гарні стосунки з дружиною, перше, що вони починають робити, вони починають розповідати найбільше жахіття. Звісно, дружина скаржиться на те, що їй дуже важко це сприймати.

Тут, по-перше, треба, щоб всі знали, що це важко, що таке буде, що це треба регулювати. З цим треба справлятися. Тобто домовлятися про кордони, домовлятися про стоп-сигнали й навчатися правильно слухати, аби не нашкодити довірі.

Читайте також: Дистанція та визначеність: психолог пояснив особливості інклюзивного спілкування