Підлітковий селфхарм: психологиня пояснила причини самоушкоджень та дала поради батькам

"Моя дитина себе ріже. Що робити?". Саме такі звернення матері часто анонімно пишуть онлайн. Тема селфхарм, або ж самоушкодження у підлітків, викликає чимало запитань і тривог у батьків та педагогів. Як розпізнати перші ознаки? Що штовхає молодь на такі дії? Як підтримати та допомогти? На всі ці запитання в ефірі "Ранку Вдома" відповіла психологиня та авторка курсу "Підліткологія" Діана Житня-Кебас. 

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Що таке селфхарм і як він проявляється? 

— Селфхарм — це самоушкоджуюча поведінка. Часто вона проявляється в порізах на руках чи ногах, нанесенні собі опіків чи видиранні волосся. Гризти нігті та закушувати губу — це теж можуть бути ознаки самоушкодження. Часто це відбувається несвідомо, "на автоматі". Іноді щось тривожить, ви в напрузі і тому починаєте себе царапати, роздряпувати. Іноді це відбувається свідомо, коли підлітки розуміють, що конкретно вони роблять — вони беруть лезо і наносять собі порізи. 

Додається також інформаційний шум — підлітки можуть просто десь почути, почитати, послухати, що є таке явище, і воно може їх зацікавити. Адже вони якраз досліджують межі свого тіла і враження. А потім, коли в якійсь складній ситуації їм захочеться полегшення, вони можуть згадати про цей спосіб.

— Які причини селфхарму можуть бути?

— Їх може бути багато. Раджу розбирати в індивідуальному порядку. Це може бути симптомом депресії, тривожних розладів або розладів харчової поведінки. В цілому є два основних мотиви селфхарму. 

Компенсація дуже сильних емоцій, їх перенесення з емоційного плану на фізичний. Коли емоційно дуже болить, я думаю про щось складне, не знаю, як із цим бути, то мені легше акумулювати це в якійсь одній подряпині, щоб тепер я бачила — ось мій біль, я можу його бачити і контролювати. З'являється ілюзія, що цей біль має межі. Це відбувається через те, що підлітки складно розуміють свої емоції, тим паче їм складно зрозуміти, як виходити із напруженого становища. Якщо це трапляється два чи три рази, це вже не про цікавість, це про або спрощення своїх складних емоційних станів, або друга причина — почуття провини. 

Підлітки дуже егоцентричні. Вони мало знають себе, а тому мало розуміють оточуючих. Їм здається, що довкола відбуваються лише негаразди і це все через них. Підлітки можуть згадувати якісь свої слова чи вчинки, соромитися цього, прокручувати у себе в голові. Іноді їм так складно з цим уживатися, вони не можуть прийняти, що могли помилитися чи щось не так сказати, через що карають себе.

— Чи існують якісь пускові механізми для таких дій? 

— Є таке поняття, як спускний клапан — коли накопичуються енергія, тривога, напруга і якийсь один момент, одна дрібниця може стати причиною. Наприклад, у школі відчули на собі тиск вчителів, ва зробили зауваження, посварилися з однокласниками, почули якийсь коментар, прийшли додому у поганому настрої, завалилися на ліжко в одязі, а мама вам: "Ти чому не роздягнулася?". Ось це стає останньою краплею і спусковим гачком. Тому я раджу батькам придивлятися на стан підлітка в цілому — чи не схоже все на натягнуту струну, яка ось-ось може порватися.

— Якщо батьки помітили на тілі дитини порізи, як їм себе поводити з дитиною? Які слова підібрати? Тому що, що дитина, ймовірно, не розповість про це, а навпаки закриється ще більше. 

— Реакція батьків дійсно важлива, тому що вона знову впливає на емоційний стан підлітків. А яка їх природна реакція? Схопитися за серце, сказати: "Що ж ти робиш?! До чого ти мене доводиш?". Це від страху і безсилля батьків. Вони не розуміють, що відбувається, і в такий спосіб намагаються впоратися ще й зі своїм емоційним станом. Але всі ці реакції тільки загостроюють мотиви, додають емоційної плутанини і провини. Якщо ваші емоції вас переповнюють, краще взяти паузу на 15 хвилин і підібрати слова про підтримку, про співчуття: "Я не знаю, що зараз у тебе відбувається, але давай впораємося з цим разом" або "Я бачу, що зараз у тебе складний період, але що б не відбувалося, я буду на твоєму боці, я завжди готова допомогти. Давай розберемо це, можливо, з психологом?". 

Дійсно, доцільно звернутися до психолога, якщо селфхарм повторюється декілька разів, щоб дізнатися, чи не є це симптомом більш складних розладів. Робота над селфхармом — стратегічна. Вона ведеться в декількох напрямках. По-перше, підліткам потрібно допомогти зрозуміти, що є їхнім спусковим гачком, які тригери запускають ці емоції. Це повинно статися лише в моменті довіри. Самостійно підліткам це складно зрозуміти, і лише в безпечному середовищі вони можуть про це розказати. Батьки можуть шукати такі моменти теж. Коли підліток розслабляється, горнеться до вас, кладе голову на плече чи коліно — це той момент, коли можна акуратно розпитати, що зараз відбувається в їхньому житті, чи потрібна йому ваша підтримка і допомога.

Коли вже є усвідомлення того, що запускаються емоції, можна говорити про те, в інший спосіб їх можна проживати, які можуть бути відволікаючі дії. Наприклад, фізичні вправи, душ, бесіда, музика, котики, перегляд чогось розслабляючого. Дуже класний спосіб — куточок злості вдома. Коли дуже сильно хочеться щось побити, якось завдати шкоди, а ми ж злість сприймаємо як щось негативне і зазвичай засуджуємо, то класно, якщо є легальне місце, де можна потупотіти ногами, покричати, поламати олівці, порвати папір. Це не виходить за межі, але всім іншим стає зрозуміло — тут дитина злиться, але вона тримається в межах. Підлітку так легше, тому що є місце, де його емоції не засуджуються, де він може їх виплеснути. Якщо такий куточок злості використовується ще й іншими членами родини, то це дуже розширює емоційний інтелект і в майбутньому дозволяє справлятися із своїми станами. 

— Чи є гендерні відмінності у мотивації селфхарму? Чи по-різному завдають собі шкоди хлопці та дівчат? 

— Я не помічала гендерної відмінності в мотивації. І хлопці, і дівчата роблять це або з метою емоційного розвантаження, або через провину. І там, і там 50 на 50. Просто хлопці більш цілеспрямовані в нанесенні собі ушкоджень і іноді більш креативні. Серед них більше ситуацій із опіками і більш складними, глибшими порізами. Я гадаю, це через те, що у суспільстві вважається, що хлопці мають бути більш стриманими емоційно. Це стереотипи. З одного боку, у хлопців такі ж сильні емоції, а з іншого — вони ніби не мають права їх озвучувати і проявляти. Дівчата, якщо дуже емоційні, то зазвичай збираються разом і жаліються одна одній, а хлопці мають тримати обличчя. Через це хлопці вкладають більше сили в порізи. 

Читайте також:

• Як розпізнати суїцидальну поведінку та врятувати близьких — роз'яснення психологині
• Психологиня назвала причини агресії в підлітків та методи боротьби з нею
• Сімейні проблеми, втрата близьких та ПТСР: з чим найчастіше звертаються чоловіки до Центрів життєстійкості
• Про булінг у школі можна повідомити швидко та анонімно — алгоритм дій