Наслідки обстрілів, квартирне питання та протезування у Superhumans: як змінився Львів під час війни — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем

Львів під час війни — місто, яке не здається. У новому випуску проєкту "Міста" телеканалу "Дім" ведучий Анатолій Анатоліч поринає у життя Львова: неочікувана зустріч із Ніколасом Кармою, прогулянка зі Славою Дьоміним найсмачнішими куточками міста, а також відвідини центру протезування Superhumans, де допомагають нашим героям. Також Анатоліч дізнається, як зараз живуть люди, чиї будинки постраждали від ворожих обстрілів.

Галицька Підкова

Львів на початку повномасштабного вторгнення став прихистком для величезної кількості українців. І багато хто думав, що тут буде безпечно. Але, на жаль, Львів також став ціллю для ворожих обстрілів.

В ніч на 6 липня 2023 року стався страшний приліт в один з найкрасивіших двориків Львова, який називають Галицька Підкова. Загинуло 10 людей, багато хто отримав поранення.

Галицька Підкова — величезний унікальний двір, побудований у 1926-1928 роках. Тобто комплексу за два роки буде 100 років. Тут 17 будинків, в яких мешкало 250 сімей. Наразі частина людей живе у модульному містечку, яке на початку повномасштабного вторгнення побудували для українців з прифронтових територій, а інша частина — винаймає житло.

"В цьому будинку жила моя мама. Вона була в коридорі під час прильоту 6 липня. Її десятеро сусідів загинуло, вона залишилася жива. Ми ніколи не могли уявити, що у нас, на західній Україні, можуть бути такі прильоти. Ми недооцінювали ситуацію в країні. Після прильоту все виглядало як кінець світу. Всі дахи лежали в подвір'ї, це було місиво цегли, металу, скла, напевно, висотою півтора метра. У будинку, в який поцілила ракета, перекриття склалися як сторінки книжки — одне на одне. Стоячи на першому поверсі, небо було видно", — розповіла Ірина Стецик, голова ОСББ.

Зараз все виглядає набагато краще, ніж було рік тому — зведено стіни, перекриття, дахи. Але в будинку досі не можна жити.

Першою чергою у комплексі відновили укриття. Допомогли в цьому чотири громадянина Данії — співвласники англійського чистокровного жеребця. На початку війни вони назвали свого коня-скакуна Слава Україні. І на всіх змаганнях трибуни тепер скандують "Слава Україні!".

Слава Україні визнаний найкращим конем Скандинавії. І коли він переміг у Данському дербі, данці віддали частину виграшу на відновлення укриття у Львові.

Укриття розраховано на 120 осіб. Воно вийшло дуже затишним.

Символом життя комплексу Галицька Підкова є соняшник, який проріс просто з бетону.

"Я такої фантастики ще не бачив. Тут немає ніякої землі. Але сонях росте, він живий. Це як символ того, що взагалі відбувається з нашими людьми. Російська ракета влучила, а життя все одно перемагає", — наголосив Анатолій Анатоліч.

Але ворог продовжує знищувати історичне місто і його мешканців. Нещодавно Львів сколихнув новий ворожий обстріл. 4 вересня внаслідок нічного російського удару по центру міста пошкоджено близько 50 будинків, 35 людей поранені, семеро загиблих, троє з них діти.

Зустріч з Ніколасом Кармою

Під час зйомок міста Анатолій Анатоліч зустрів популярного львівського блогера Ніколаса Карму.

"Для того, щоб зрозуміти, наскільки змінився Львів, потрібно поїхати на Личаківський цвинтар і побачити, наскільки змінилося Марсове поле. Тоді ви зрозумієте, як змінився Львів", — акцентував блогер.

Квартирне питання

Важливим показником того, що місто живе, — це коли сюди приїжджають люди, коли будуються нові будинки. І в цьому плані Львів точно зараз рекордсмен. Згідно зі статистикою, за середньою ціною квадратного метра Львів обійшов і Київ, і Одесу.

"Львів сьогодні є одним з найдорожчих міст в країні за вартістю нерухомості. Є в нас ще Закарпатська область, яка теж славиться своїми цінами на квадратні метри — там теж ціна зросла у порівнянні з довоєнним періодом. Ось у туристичному центрі Львова, де старі будинки, середня ціна квадратного метра може коливатися від 1000-1500 доларів за квадратний метр й вище. Але Львів наразі дуже сильно розбудовується новобудовами. Раніше квартиру у новобудові площею 42-45 квадратних метрів можна було купити за 65-72 тисяч доларів. Це квартири без ремонту, коли зал з кухнею — це єдиний простір, і окремо спальня. Але цін у районі 60 тисяч доларів вже немає", — розповів львівський рієлтор Артем Башевник.

Він зазначив, що на сьогодні відчувається спад за ціною на нерухомість у Львові. Бо ринок насичений квартирами. Зараз можна вибрати різні пропозиції в будь-якому районі.

"Наприклад, у нас є об'єкт — однокімнатна квартира 45 квадратних метрів з ремонтом. Рік тому вона коштувала б 90-95 тисяч доларів. А сьогодні вона продається за 80. Тобто за останні пів року відчувається спад ціни десь на 10%", — повідомив Артем.

Що стосується оренди, то найдешевша однокімнатна квартира — 10-12 тисяч гривень на місяць без комунальних витрат.

Львів'янин Слава Дьомін

Ведучій програми "Муз_Тренд" на телеканалі "Дім" Слава Дьомін — львів'янин. Він виріс на вулиці Золотій, Шевченківський район Львова.

"Вулиця називається Золота, бо вона на пагорбі, й раніше там були золотарі. Але золотарі — це не від слова "золото", золотарі мешкали там, де було сміття. Тобто це колись було велике сміттєзвалище, а потім територію розчистили і на Золотій побудували хрущовки, у які почали заселяти людей. У мене мама працювала в міліції, і там дуже багато жило міліціонерів", — розповів львів'янин.

Причому Слава зростав у російськомовній родині.

"Так вийшло, що бабуся в мене з Сибіру, а мама вже народилася в Україні. Вони приїхали у Львів, де вже народився я. Моя бабуся 1931 року народження, вона переїхала до України у 17 років. Згодом почала спілкуватися українською", — продовжив він.

У дитинстві Слава Дьомін мріяв стати машиністом потягу, тому займався на Львівській дитячій залізниці.

"Я мріяв стати залізничником з самого дитинства. І десь до 14 років ходив на дитячу залізницю, вмів водити потяги. Після школи хотів вступати до Дніпропетровського інституту залізничного транспорту. Але десь у 14 років я пішов з однокласником на радіо і щось виграв. І мені настільки сподобалася атмосфера, що я швидко переключився і почав хворіти на радіо", — пригадав він.

В перші тижні повномасштабного вторгнення Слава повернувся до Львова.

"Я приїхав 8 березня, ми привезли сюди дітей — свого сина і ще дітей друзів. Були дуже дивні відчуття. У Києві ми жили в такому районі, що чули все, що відбувалося в Бучі, в Гостомелі. І ось ми приїжджаємо до Львова, а тут люди гуляють. Я сиджу в автівці й думаю: а куди ви будете зараз бігти, коли буде лунати тривога, і коли будуть летіти ракети? Тоді ось таке було відчуття. Це людська природа. Просто коли живеш в умовному тилу, ти не можеш зрозуміти тих, кого обстрілюють щодня. І ті, хто живуть в Харкові на Салтівці, не можуть зрозуміти львів'ян, які можуть дозволити собі вийти та погуляти. І я б хотів, щоби ми намагалися один одного зрозуміти, не говорили: ти там такий, ти там живеш спокійно, а я…. Або навпаки. Щоб люди з більшим розумінням ставилися", — поділився ведучий.

Слава зазначив, що не підтримує тих львів'ян, які в рази підняли оплату за оренду житла. Така тенденція спостерігалася особливо на початку повномасштабної війни. Для нього було дуже дивно, коли його знайома здала своє житло за 40 тисяч гривень (причому не найкращого рівня), а сама поїхала до Польщі.

"Я перестав з цією людиною спілкуватися. Як львів'янину, мені було соромно за це. Але це все ж таки поодинокі випадки", — зазначив він.

Слава Дьомін запросив Анатолія Анатоліча пообідати до свого улюбленого кафе "Чебуречна". Цей заклад працює вже 65 років.

Готель "Цитадель"

У Львові дуже багато класних готелів, але "Цитадель" — готель з багатою історією. Будівля 1853 року — це справжня артилерійська вежа. З неї видно абсолютно весь Львів, тому що будувалася вона якраз для контролю повстань в місті.

Але були й темні часи в історії цієї будівлі. Під час Другої світової війни, коли 1941 року Львів було захоплено фашистськими військами, тут нацисти організували концтабір для військовополонених.

А вже після звільнення Львова будівля служила для різних цілей. Наприклад, тут досить довго був банк. Потім будівля перейшла у приватну власність, й нові власники вирішили зробити готель.

Власники готелю використовують його популярність, організовуючи звані вечері, на яких збирають гроші для Збройних сил України. На одному такому заході зібрали гроші на закупівлю 33 автомобілів для ЗСУ, на іншому — майже 7 мільйонів гривень на закупівлю дронів. А за одну звану вечерю, на якій співав, наприклад, Олександр Пономарьов, було зібрано 2,5 мільйона гривень на допомогу українським захисникам.

Superhumans

У Львові працює Superhumans — надсучасний центр з протезування, реконструктивної хірургії, реабілітації та психологічної підтримки постраждалих від війни — військових та цивільних. Усі послуги центру — безкоштовні. При цьому Superhumans фінансується тільки завдяки донорським коштам, донатам, співпраці. Це й українські донори, й закордонні.

Superhumans — це дійсно унікальне місце, тут все зроблено максимально інклюзивно. Навіть на вулиці спеціальні ліфти, пандуси з максимально комфортним нахилом. Щобільше, пандуси — з підігрівом, і взимку тут не буде ніякої ожеледиці, тобто людина точно буде в безпеці.

В одному з коридорів на стінах висять незвичайні картини — це стенди, на яких по закінченню протезування та реабілітації пацієнти залишають свої фінальні автографи.

Ось ці два написи зробили бійці — обидва Сергії, у одного позивний "Жук". У першого ампутація рук вище ліктя, у другого — трохи нижче ліктя. Вони поставили автографи вже своїми протезами верхніх кінцівок через місяць реабілітації:

Орієнтовно 35% пацієнтів Superhumans після протезування повертаються на військову службу.

В Superhumans працює цех з виготовлення протезів. Все починається з вироблення негатива — зліпка кукси (кінцівки, яка залишилась після ампутації) пацієнта. Негатив заливають гіпсом і робиться модель, на основі якої виготовляється тимчасовий куксоприймач. Під час реабілітації його ще кілька разів деформують, підлаштовуючи під пацієнта. Перед випискою з центру людині виготовляють вже карбоновий куксоприймач. Карбон — супердорогий матеріал, але суперлегкий і суперміцний.

На протезі Superhumans з біговою ступнею один з пацієнтів з ампутацією нижче коліна нещодавно виграв 5-кілометровий марафон.

Спочатку пацієнти отримують механічні протези, а з часом, якщо потрібно, переходять на електронні. Електронні протези орієнтовно у 3-4 рази дорожчі. Їх потрібно заряджати — зарядка тримається близько п'яти днів.

В лабораторії з відновлення ходьби фізичні терапевти допомагають пацієнтам з протезами нижніх кінцівок.

Павло Романовський проходить черговий курс реабілітації. Він отримав поранення рік тому. Після ампутації ноги чоловік активно адаптується до життя з протезом. І навіть підкорив найвищу вершину України — Говерлу.

"Після ампутації я 8 місяців пролежав на ліжку. Крісло колісне я ніколи не використовував. Не захотів. А навіщо? Якщо в мене є одна нога, то я можу далі ходити. Як мені поставили протез, я почав ходити на ньому через два місяці, без додаткових засобів. А потім я вже катався на велосипеді. На жаль, нам треба виховувати наше суспільство щодо ставлення до людей на протезах. Суспільство у нас звикло закривати на все це очі. Я особисто це відчув, коли ходив на милицях. Ти йдеш вулицею, а від тебе всі відводять погляд. Чому я сів на велосипед? Тому що люди не можуть собі уявити, що людина з однією ногою може їздити на велосипеді. Після того, як почав займатися спортом, я став почуватися комфортніше у соціумі", — розповів Павло.

Після реабілітації Павло планує повернутися на службу. А також хоче ще більше розширити свої активності. Він чекає щонайменше ще на два протези. Один — біговий, завдяки йому по завершенню служби Павло зможе повернутися до занять тріатлоном. Другий — протез коліна, щоб у майбутньому можна було б знов займатися кайт-серфінгом.

"Найкращій кайт був у Маріуполі та Бердянську. А найкрутіше місце для кайт-серфінгу, я його ще застав, — це Попівка у Криму. Все це нам треба повертати", — зазначив Павло Романовський.

В центрі Superhumans є адаптивний спортзал. Важлива допротезна підготовка — це накачування м'язів преса та спини, бо дуже велике навантаження йде на спину.

У залі встановлені адаптивні бігові доріжки. Вони нічим не відрізняється від звичайних, все то саме — можна бігати, ходити, але людину можна до них прив'язати.

"У нас був пацієнт з чотирма ампутаціями, і він дуже любив бігову доріжку. Умовно, руками він не міг триматися, але ми могли його прив'язати, він міг впертися ліктями (там є спеціальні підставки), і так міг багато ходити, головне — безпечно", — розповіла фахівчиня по роботі з донорами центру Superhumans Софія Возниця.

Є в центрі ерготерапевтична кухня, тут ерготерапевти навчають пацієнтів з протезами верхніх кінцівок адаптуватися до побутових моментів — до приготування їжі, користування кухонними приладами, технікою.

Протез руки має декілька насадок. Насадка "гак" допомагає, наприклад, притримати фрукт, овоч та нарізати їх. Також зафіксувати фрукт допомагає інклюзивна дошка — на ній для цього передбачені штирки.

Басейн у центрі реконструйований з дотриманням всіх безбар'єрних норм. Наприклад, людина з крісла колісного може сама спуститися у воду.

Герман Золотарьов — вже колишній пацієнт центру, наразі він спорт-менеджер Superhumans.

"Я був спочатку пацієнтом в центрі, дуже багато займався спортом, і мені запропонували стати спорт-менеджером. І я власним прикладом показую, що можна займатися спортом, можна далі розвиватися. Що поранення — це не така катастрофа, життя на тому не закінчується, треба далі розвиватися, щоб у житті щось приносило задоволення", — розповів він.

"Домівка врятованих тварин"

У Львові працює притулок "Домівка врятованих тварин", наразі тут опікуються близько 1500 тваринами та птахами — хижими та домашніми. Їх вдалося евакуювати з прифронтових зон різних регіонів країни.

У притулку живе навіть беркут, який був евакуйований з Запорізького зоопарку. А зелені мартишки — з Харківського зоопарку. З приматів також є павіани, бабуїни, гамадрили, мавпи.

Багато кого люди забирають додому: в середньому кожного дня одна тварина з притулку знаходить нову родину. До адопції доступні лише коти та собаки. Також можна прийти до притулку й вигуляти песиків.

Притулок існує коштом пожертвувань, допомоги звичайних людей — фізичної, матеріальної. Якщо з харчуванням допомагають компанії-партнери, то з ліками — важко, бо ніколи неможливо передбачити, хто коли захворіє, в кого яка травма станеться.

***

"Львів однозначно змінився. Тепер Львів не ставить собі за мету привабити туристів. Тепер Львів надає прихисток, безпеку, ставить на ноги та рятує друзів наших менших. Але є і незмінні речі. Львів — це смачно. Львів — це красиво. Львів — це затишно", — резюмував ведучій проєкту "Міста" Анатолій Анатоліч.

Попередні випуски проєкту "Міста":

• Укриття у катакомбах та на пляжах, допомога ППО та театр "Маски": як змінилася Одеса під час війни — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем
• Вокзал, центр "Менора" та легендарна лікарня Мечникова: як сьогодні живе Дніпро — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем
• Метро-школа, "Барабашово" та екопарк: як живе незламний Харьків — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем