Етнокомплекс "Українське село": як заклад пережив окупацію

У перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну на території етнографічного комплексу "Українське село" (с. Бузова Бучанського району на Київщині) перебували багато людей, які просили захисту. На початку березня всіх вдалося евакуювати. На території закладу залишився лише сторож, який фактично і зберіг комплекс. Йому перепало найбільше від російських окупантів, йдеться у сюжеті "Ранку Вдома".

Оксана Величко пригадує перші дні повномасштабного російського вторгнення. Каже, тоді на території етнографічного комплексу перебувало багато людей. Це були співробітники і мешканці навколишніх сіл, які попросили прихистку, вважаючи, що тут буде безпечніше.

"Буквально за перші кілька днів нас був повністю заповнений готель. Більш ніж 60 людей перебувало на території. Вже буквально за кілька днів. Ми були відрізані, тому що на трасі вже стали танки і всі ці люди опинилися фактично в пастці", — пригадала директорка Етнографічного комплексу "Українське село" Оксана Величко.

Першою на територію комплексу зайшла російська диверсійна група, яка висадилася неподалік з гелікоптера. Вони оглянули територію закладу і пішли далі в напрямку села Миколаївка. Люди в цей час перебували в бомбосховищі. Світла та зв'язку не було, але час від часу вмикали генератор, тож могли зарядити телефони й погрітися. Співробітники закладу кажуть, що відчували величезну відповідальність за всіх, хто тут перебував.

"Зробили нараду, бо в нас є зоопарк і його треба доглядати. Це війна. Що буде далі невідомо, але ми тут і нам треба існувати, жити і доглядати як наше майно, так і допомагати людям, які тут опинилися", — розповіла директорка Історико-етнографічного музею "Українське село" Катерина Тимошенко.

Над головами літали ворожі ракети, російські снайпери розстрілювали територію, гатили артилерією в бік Житомирської траси. Люди були налякані і по різному реагували на ситуацію.

"Були панічні атаки. В мене був співробітник, який почав гикати. Він п'ять днів не міг зупинитись. Потім його вже не вистачало повітря, він задихався, він просто хотів кудись бігти. Ми його заспокоювали. Прямо біля наших воріт стояла машина і мертвий чоловік. Жінки добігли до найближчих хат. Ми не могли їм навіть ліки передати", — провадить Оксана Величко.

На початку березня всіх гостей українського села вдалося евакуювати. На території закладу залишився сторож Іван, який фактично і зберіг комплекс. Йому перепало найбільше від російських окупантів.

"Через ворота перелізли, почали відстрілювати замка. Зразу мені пістолет до потилиці приставили й питали: "Бандера где?". Потім вже водили мене по території", — зізнався сторож "Українського села" Іван Постовіт.

Росіян цікавили тільки їжа та алкогольні напої. Може, й розстріляли б, каже Іван, якби не співробітниця Оксана, котра почала голосно кричати і захищати його. Після того, як вижив сам, чоловік допомагав іншим. Відважний сторож піклувався про тварин, так і вижили.

"Носив руками з озера воду. Був запас сіна. Було важко, бо не було чим годувати тварин. У нас же ж тут і птиця є, то їй навіть зерна не було. Згодом прийшли хлопці наші з ЗСУ, стало легше", —  додав Іван Постовіт.

На щастя, загарбники тварин не чіпали. Своє лігво зробили неподалік музею. Сюди приходили лише їсти й пити. "Українське село" саме готувалося до традиційного свята — Масниці. Тож продуктів вистачало. На музейні експонати та сувенірну крамницю вороги не звертали уваги.

"Такі хати росіян не цікавили. Вони в них не заходили. Вони, видно, подумали, що ми живемо у таких простих хатах", — припустила Оксана Величко.

Колекцію музею складають шість автентичних українських хат, що представляють різні регіони України. Кожна з них наповнена предметами побуту, котрими користувалися наші пращури. Під час обстрілів дахи багатьох осель пошкодило, як цю південну хату. Їх уже відновили. Нині музей працює на повну. На території пахне запашним хлібом. Його випікають за стародавнім рецептом. У хаті коваля кипить робота.

"В нас є одна мрія. І це останнє бажання мого покійного батька.  Перед смертю ми з ним говорили про те, що в нашому музею бракує однієї хати — кримської саклі. Тут є хати з усіх регіонів України, а з Криму немає. В нас вже готове місце, де колись стоятиме кримська сакля", — резюмувала Оксана Величко.

Українські захисники звільнили територію Київщини від російської окупації 2 квітня 2022 року. В тому, що музейний комплекс вижив, є певний символізм. Як і колись, українське село вистояло, попри всі утиски Кремля, голодомори та репресії.

Також цікаво: Заміновані території, зруйнована інфраструктура, знущання та голод: жителі села Рудницьке розповіли про окупацію