"Дистанційно примушуємо противника або померти, або здатися в полон": інтерв'ю зі Ждановим

Російські війська беруть кількістю, а українські — якістю. У цьому зараз є ключова різниця між збройними силами двох держав. На Херсонському напрямку якість починає перемагати.

Про ситуацію на Херсонщині та удари ЗСУ по Антонівському мосту, про технологію "Залізний купол", можливість удару по Кримському мосту та перспективи створення аналога НАТО — говоримо в ефірі проєкту  FREEДОМ із військовим експертом Олегом Ждановим.

— Чи варто найближчим часом чекати нових ударів по логістичних об'єктах російських військ у Херсонській області?

— Українські війська вивели з експлуатації Антонівський міст і таким чином беруть в оперативне оточення те угруповання російських військ, що дислокується в районі Херсона. До того ж два снаряди поцілили в залізничний міст, через що утруднено рух. Ми під вогневим контролем тримаємо міст через Каховську ГЕС, через шлюз та Дмитрівський міст, який веде через річку Інгулець.

Тобто де-факто до Херсона сьогодні найбезпечніший і найшвидший шлях — на човні через Дніпро. А решта всіх шляхів перебуває під нашим вогневим контролем.

— Чи свідчить це про те, що зараз окрім мостів під вогневим контролем перебуває і весь Херсон?

— Я простіше сказав би. Ми фактично розсікли угруповання російських військ на північне та південне в районі Херсона. Південна частина перебуває під щільним вогневим контролем. Ми тепер можемо знищувати більше засобів ППО, командних пунктів та скупчень військ. Причому це точкові удари високоточною західною зброєю.

Тобто це комбінований контрнаступ: ми дистанційно примушуємо противника або померти під нашим вогневим впливом, або зрештою здатися в полон.

— Про що нам каже приклад ударів по Антонівському мосту? Що російські війська не мають ППО? Або ця система нездатна знищувати такі ракети?

— Стратегічна помилка у тому, що вони вважають, що летять ракети. Але це реактивні снаряди, які мають дальність до 80 км. А будь-яка система ППО, яка є на озброєнні російської армії та й будь-якої іншої армії світу, не здатна перехоплювати реактивні снаряди. Єдина у світі система, яка може перехоплювати реактивні снаряди — це "Залізний купол". Якщо Росія його має, тоді вони можуть хвалитися, що можуть щось перехопити. Чому вони їх так завзято називають ракетами, важко сказати.

— Чи можна сказати, що наші високотехнологічні ресурси у рази перевищують можливості людського ресурсу та артилерії РФ?

— Вони беруть кількістю, ми беремо якістю. У цьому полягає різниця між Збройними силами України і збройними силами РФ. І якість починає перемагати. Якістю ми зводимо їхню кількість до нуля. Так, особовий склад у російської армії є, так, техніка та озброєння є. Але боєприпасів уже не вистачає, набоїв уже не вистачає, продовольства не вистачає, паливно-мастильних матеріалів теж. А це все разом призводить до зниження боєздатності російського угруповання. Тому якість завжди перемагає кількість.

— Може, нам дають не так багато зброї, бо бачать високу результативність поставленої зброї?

— Я думаю, що тут більше політики, ніж воєнного аспекту. Тому що саме пуски оперативно-тактичних ракет по території Росії — це головне побоювання Заходу. Але не треба було давати HIMARS, якщо ви не бажаєте встрягати у війну. США та інші країни-партнери, звичайно ж опосередковано, беруть участь у цій війні, допомагаючи нам зброєю та боєприпасами. Але якщо ми візьмемо зобов'язання не пускати оперативно-тактичні ракети по території Росії, то я думаю, що рано чи пізно ці ракети тут з'являться.

Питання Кримського мосту — риторичне. Тому що ті ж Сполучені Штати не визнають незаконну анексію Криму. Тому Крим плюс 12 морських миль — це законна територія України, по якій ми можемо завдавати вогневих ударів.

— Росіяни починають називати навіть Аляску своєю територією. Як реагує на це Захід?

— Ні Захід, ні колективна Європа на це не реагують. Річ у тому, що Аляска на сьогодні — це такий величезний форпост. Там стільки військових баз, зокрема й військово-морських, що навряд чи навіть Російська Федерація вирішить колись першою вистрілити у бік НАТО. Для Росії це катастрофа. У Москві розуміють, що їх буде звинувачено в агресії, і тоді образ миротворця, який намагається всі ці роки побудувати Путін, просто розбивається вщент, мов кришталева ваза.

Він провокуватиме Захід, щоби той першим виявив акт агресії стосовно Росії. І не для того, щоб вступити в конфронтацію, а щоб звинуватити Захід в агресивності і тут же сісти за стіл переговорів щодо врегулювання акту агресії стосовно Російської Федерації.

В іншому випадку це популістські заяви з метою провокації, які більшою мірою спрямовані на внутрішній ринок.

— Чи можна говорити про те, що Збройні сили України стають чи не провідною армією світу?

— Якщо вважалося, що російська армія перша у світі, і ми її перемагаємо на сьогодні, то теоретично ЗСУ виходять на перше місце. Питання лише у паритетності з армією Сполучених Штатів. Але, враховуючи те, що ми користуємося переважно зброєю західного зразка, зокрема й армії США, є питання, чи може так само ефективно сама армія США застосовувати ту зброю, яку має на озброєнні.

— Може, Україні варто замислитися над створенням свого НАТО?

— З огляду на особливості нашого театру воєнних дій, так. Можливо, нам варто подумати, що НАТО як бюрократичний апарат так і не змогло за останні десять років повернутися на військові рейки. Вони все-таки більше залишаються політичним союзом. Тому, з огляду на наш бойовий досвід і з огляду на особливості нашого географічного розташування, на мій погляд, найкраще — це шукати регіональний союз із нашими сусідами та формувати свій військово-політичний та економічний блоки.

— Як швидко ми можемо отримати технологію таку, як "Залізний купол"?

— Це не прискорить перемогу, але технологія "Залізного купола" могла би захистити наше цивільне населення і збройні сили на передньому краї. Так, ця технологія сприяла б зміцненню нашої обороноздатності. І якби вона у нас була, нам було б набагато легше. Ми не мали б таких прецедентів, як, наприклад, у Харкові, Миколаєві, Нікополі. На жаль, мабуть, іноді треба пройти через кривавий і трагічний урок для того, щоб зрозуміти прості слова того ж таки Наполеона: "Хто не хоче годувати свою армію, годуватиме чужу". Тому я думаю, що після війни ми розпочнемо саме з армії.

— Що заважає та гальмує Ізраїль допомогти нам захистити життя мирних українців "Залізним куполом"?

— На жаль, позиція Ізраїлю на сьогодні щодо нашої війни загалом театральна. Країна, наскільки я розумію, категорично відмовляється передати нам будь-які технології чи зразки озброєнь. Так, вони надсилають гуманітарну допомогу, дякуємо їм за це, але щодо озброєння поки що Ізраїль займає нейтральну позицію. Головна проблема — політична позиція Ізраїлю.