Цифровий меморіал для загиблих військових: розмова зі співзасновницею платформи "Меморіал"

Щоранку, о 9 на каналі "Дім" ми вшановуємо пам'ять українців, яких вбила Росія. Протягом хвилини ви бачите на своїх екранах короткі ролики з історіями загиблих, зображених на фото. Ідея проєкту належить платформі пам'яті "Меморіал". Творці таких відео прагнуть розповісти живі історії про героїв — військових та цивільних. У цьому "Меморіалу" допомагають рідні загиблих. Розповіла у "Ранку Вдома" співзасновниця платформи, журналістка Лєра Лауда.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Як ви збираєте інформацію про тих людей?

— Зараз у нас в пріоритеті робота з анкетами, які заповнюють рідні загиблих. Будь-хто з родини, але бажано, щоб це була мама або дружина, може зайти на сайт "Меморіалу", знайти цей лінк та заповнити анкету. Далі команда його опрацьовує, виписує історію, зв'язується повторно з рідними й публікує матеріали. Тобто вони зачитують історію, яку написали, і узгоджують цей текст з рідними. Так, для нас це дуже важливо, щоб всі історії, які вийшли, вони, по-перше, були написані зі згоди рідних. По-друге, щоб вони були прям погоджені рідними. Важлива для нас річ, коли рідні деяких загиблих звертаються повторно, бо дозбирали ще коментарі, спогади від друзів, колег. Рідні просять доповнити цю історію, а потім ми робимо QR-код, який розмістимо на пам'ятнику, аби знати ці історії. Таких випадків вже багато.

— Які запитання ви ставите сім'ям загиблих, родичам?

— Звісно, ми збираємо базову інформацію про людину та де вона служила. Головне розказати живу історію, щоб показати, ким ця людина була поза війною, які сповідувала цінності, що любила, про що мріяла, чим цікавилась. Ми прагнемо лишити живий спогад, неформальний, не суто бюрократичний чи інформаційний.  Бо це й без нас роблять, я думаю. Ми хочемо розказувати дуже живі історії. Ми, коли спілкувалися з людьми з різних громад та містечок, то запитували, яку ви хочете бачити пам'ять. У відповідь ми чули: "Живу історію, не бюрократичну". Покажіть цю людину, якою вона була, щоб у нас лишився такий зліпок життя певний.

— В чому ви вбачаєте важливість цієї місії?

— Нам важливо пам'ятати. Хочеться, щоб ці люди не перетворювались на цифри, які з часом стираються. Щоб пам'ять про них жила, тому що це про нашу національну безпеку. Коли ми забуваємо історію, то стається те, що стається. Зараз ми свідки цього.

— Скільки історій вже опрацьовано? Як ви контролюєте власні емоції під час роботи з цими історіями?

— Зараз у нас близько 8 000 історій опублікованих. Ще є черга з цих анкет. На жаль, поки людям доводиться чекати 2-3 місяці на публікацію їхньої історії. Списки великі, а людський ресурс обмежений. Щодо того, чи важко, то скажу відверто, що це складно. Власне, я спів засновниця платформи, керую процесами, але коли ми формували команду в березні 2022-го, я боялася того, що буде  плин кадрів.  Бо це важко емоційно. Звісно, ми боялися. Втім, команда "Меморіалу" стала, найбільш, як на мене, ефективна, бо там зібралися правильні люди. Вочевидь, твоя психіка адаптується. Ти певною мірою відсторонюєшся, бо мусиш працювати. Щодня ми публікуємо по 10 історій про військових, а є ще цивільні. Тому ти емоційно відмежовуєшся.

— Тобто ви сприймаєте це як роботу?

— Я думаю, що в частині написання текстів — так, бо в тебе немає іншого виходу. Натомість дуже багато емпатії, комунікації, тепла і підтримки йде до рідних загиблих. Тому що, до прикладу, коли ми показуємо ці ролики з історіями військових на торговельних центрах, в кінотеатрах абощо, то рідні іноді просять, а ви можете показати в один день двох людей з нашої громади, бо ми там  приїдемо разом. Був випадок, коли донька загиблого, вона вчиться за кордоном зараз, і вона просила в певний день, коли вона приїде в Україну, щоб приїхати й подивитися відео на публічному просторі. Ми їм допомагаємо, і таких прикладів є дуже багато. Тобто ти дуже емпатичний і дуже підтримуєш саме рідних загиблих і для нас це вкрай важливо.

— Яким чином верифікуєте інформацію? Наприклад, матір може пам'ятати свого сина чи доньку одним чином, а друзі по-іншому згадують його. Як ви для себе вибудували роботу в цьому напрямку?

— Складне питання, бо ми дуже по-різному намагались до того підходити. Зараз рідні є таким ключовим фактором, тому що в них є право і на публікацію, і на поширення інформації, тому ми більше опираємось на них. Втім, великих конфліктів, що хтось каже, що він був хорошим, інший поганим, в нас, в принципі, ні. Але рідні мають сказати "так" на те, що буде оприлюднено.

— Якщо зараз нас дивляться рідні, близькі, друзі загиблих, котрі хотіли б з вами зв'язатися та розказати історію близької людини,  куди їм писати?

— Платформа пам'яті "Меморіал" має дві великі кнопки "Історія військових" та "Історія цивільних". Натискаєте на них і там буде анкета, яку ви заповнюєте. Далі ми контактуємо з вашими та працюємо за нашим алгоритмом.

— Якщо люди хочуть подивитися історії, де вони можуть знайти ці історії?

— Ці історії показуються в багатьох кінотеатрах перед фільмами. Їх можна побачити в "Інтерсіті", на вокзалах "Укрзалізниці" в семи містах. Також їх транслюють на трьох найбільших торговельних центрів в Києві й в Одесі. На великих рекламних щитах, а плазмових екранах, тому що це відео, яке живе. Насправді в нас є достатньо запитів від інших торговельних центрів, але наразі ми просто фізично не встигаємо готувати таку кількість відео, тому треба ще одну людину, яка постійно монтуватиме ці ролики. В нас зараз є одна така людина, але для того, щоб розширювати партнерство, треба ще насправді людей.

— Ви кажете, що у вас багато запитів. Якщо людина звернеться до вас зі своєю історією, скільки їй доведеться чекати зворотного зв'язку від команди меморіалу?

— Зворотний зв'язок буде миттєвим. Втім, сама історія буде опублікована орієнтовно за два місяці. За посиланням заповнюєте анкети, дівчата з вами зв'яжуться і, звичайно, зроблять класний відеоролик про пам'ять, про вашу близьку людину. До речі, ми безмежно вдячні телеканалу "Дім" за наданий майданчик для трансляції таких роликів. Це дуже важливо.

Читайте також: Популяризація профтехосвіти серед української молоді: розмова з очільницею Директорату професійної освіти МОН