Про службу в ЗСУ, роботу з пораненими та повернення на фронт: інтерв'ю з бойовою медикинею

До нашого ефіру онлайн приєдналася військовослужбовиця ЗСУ, старша бойова медикиня Дар’я "Блискавка". Як жінка опинилася у лавах ЗСУ, чому отримала позивний "Блискавка", як вона працює з пораненими та чому хоче якнайшвидше повернутися на фронт, дізнавайтеся у "Ранку Вдома".

Ведучі — Лілія Ребрик, Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Як настрій? Які очікування від 2023 року?

— Я зараз в очікуванні свого переходу до нового підрозділу. Сподіваюсь, що саме на початку Нового року я туди перейду. Загалом, все добре.

— Ваша військова історія почалася задовго до лютого 2022 року. Розкажіть, як ви опинилися в лавах Збройних Сил України? Чому позивний "Блискавка"?

— Позивний "Блискавка" в мене був ще задовго до армії, оскільки такий у мене характер. Вирішила піти в армію, а у 2018 році, але фактично прийшла до лав ЗСУ у 2019 році, оскільки мала зробити лазерну корекцію зору. Після реабілітації, навесні 2019 року, я зібрала всі документи й підписала контракт зі Збройними силами. Пройшла курси молодого бійця та бойового медика.

— Де ви будете служити? З ким вже ви побували на полі бою?

— Чекаю на розподілення. До цього я служила у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Потім в Інтернаціональному легіоні оборони України.

— Усі, кого витягли з поля бою, живі. Як ви працюєте з пораненими?

— Працюю так, як мене навчили у 205-му навчальному центрі тактичної медицини. Курс бойового медика взводу я завершила з "золотим" дипломом. Після першої ротації пройшла курс підвищення кваліфікації й сала старшим бойовим медиком. Робота в екстремальних ситуаціях потребує швидкої реакції. Треба блискавично аналізувати обставини та обирати правильну тактику. Звісно, що все залежить від позиції. Я люблю бути ближче до наших військових та усвідомлювати, що з перших хвилин зможу надати допомогу. Наприклад, з початку червня до другої половини лютого, 24-та бригада була під Попасною, це за 300 метрів до позицій ворога. До наших позицій було сто метрів. Я була спокійно, бо була поряд з нашими хлопцями. Одного разу моя машина наїхала на протитанкову міну. Два важко поранених. З ними я працювала одразу, на місці.

— Як ви даєте собі раду? Як боретеся зі стресом та вигоранням?

— Для мене найбільше стрес та вигорання — чекати. Зараз у мене гірший настрій, аніж на передовій. Там ти розумієш, що робиш дійсно щось важливе, допомагаєш своїй країні. Це і допомагає триматися.

Також цікаві гості "Ранку Вдома": "Хочу бути корисним тут": як поранений на війні Масі Найєм допомагатиме військовим