Укриття у катакомбах та на пляжах, допомога ППО та театр "Маски": як змінилася Одеса під час війни — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем

У новому епізоді проєкту "Міста" телеканалу "Дім" ведучий Анатолій Анатоліч вирушив до Одеси, щоб показати, як змінилося місто під час повномасштабного вторгнення, чи зберегло свій колорит та неповторний гумор.

Українська Одеса унікальна. Туристична, морська, кінематографічна, портова, з колоритним гумором... Але сьогодні Одесі, м'яко кажучи, не до сміху. Місто регулярно потерпає від російських обстрілів. Але попри жахливі події — одесити незламні.

Одесит Сергій Середа

Одесит Сергій Середа — гуморист, фронтмен команди "Ліги Сміху" "Одеські манси", актор, блогер.

"Коли я жив тут, то не помічав, що одесити відрізняються від мешканців інших міст. Коли переїхав до Києва, то дійсно почав помічати, що одесити — вони такі повільні, нікуди не поспішають, ось як італійці або іспанці. Одесити постійно жартують. Мені здається, це тому, що в нашому місті дуже багато туристів. І коли ти жартуєш, то швидше квартира здається, краще продаються стегенця на Привозі, морозиво, та багато чого", — з посмішкою розповів він.

Попри війну в Одесі багато людей. Місто прийняло дуже багато переселенців.

"Дуже багато приїхало сюди людей з тимчасово окупованих територій. Багато хто обрав Одесу своїм нинішнім домом. Окуповані частини Херсонської, Запорізької областей — це в першу чергу, тому що їм до Одеси ближче їхати. Одесити дуже привітні в цьому плані", — зазначив Сергій Середа.

Багато хто з одеситів перейшов на українську мову. Але все одно російська зустрічається в Одесі.

"Я теж перейшов, але в мене українська ще не ідеальна. Іноді намагаюся підбирати якісь слова, бо часто я ще перекладаю в голові. Але вже краще, ніж рік тому. Наша мета — зробити так, щоб наші діти розмовляли українською. Для цього нам треба самим хоча б пробувати говорити українською", — наголосив Сергій.

Одесити дуже пишаються своїм містом, для них Одеса — завжди номер один. Одеса прекрасна та дуже атмосферна в будь-яку погоду, в будь-яку пору року.

В Одесі поки що присутні архітектурні елементи радянського минулого, як, наприклад, барельєф героям Радянського Союзу і героям соціалістичної праці. Щодо такої спадщини минулого серед одеситів багато суперечок.

"Одні кажуть, що треба знімати, бо багато з цих героїв Радянського Союзу були катами радянського режиму, а хтось каже: ну, це ж історія, хай буде. Ну, поки що висить, але саме я не дуже цим задоволений, бо все радянське наразі триггерить", — прокоментував Сергій Середа.

Але найголовніше, що з першого дня повномасштабного, як і 2014-го, одесити дуже чітко показали, що Одеса — українське місто, і що Одеса буде боротися.

"В Мордорі (у Росії, — ред.), мені здається, їхня дезінформація їх же і погубила. Тому що коли ми свого часу приїжджали нашою командою "Одеські манси" туди грати в "КВК", то вони нас завжди зустрічали, типу, як своїх. Мовляв, ви ж одесити, типу, наші. Десь у 2012 році ми виступали в Криму, нас повезли на екскурсію на російський крейсер "Москва" (який у 2022 році наші оборонці відправили відомим курсом із крилатого вислову). Підіймаємось на палубу, ідемо на ніс судна, а там стоять гармати, які повернуті на наші українські кораблі. І чувак, який нас водить, каже: "Бачите, куди гармати розгорнуті? Якщо хохли рипнуться, ми їм одразу…". А ми йому: "А ти взагалі розумієш, звідки ми?" — "Ну, з Одеси" — "А ти розумієш, що Одеса — це Україна?" І він мотає головою — "ні". Тобто вже у 2012 ріці у них були такі закидони", — розповів Сергій Середа.

"Багато хто і в Україні так само думав: ну, Одеса, вони ж там російською розмовляють… Але живучи тут, я даю гарантію на 100%, що Одеса — це українське місто. Воно таким було, є та й залишиться українським", — акцентував одесит.

Сергію дуже боляче дивитися на своє рідне місто, посічене російськими снарядами.

"Коли я бачу зруйновані будинки, мені боляче. Але головне — це люди, головне, щоб вони не страждали. Те, що робить Росія, свідчить лише про те, що ми воюємо з якимись просто тваринами", — наголосив він.

Сергій Середа зазначив, що особливо за ці 2,5 роки одесити стали більш свідомі, стали більше себе асоціювати саме з Україною.

"Ми подорослішали як нація — прийшло усвідомлення, хто ми є на цій землі, де ми маємо бути, що ми маємо передати своїм дітям", — додав він.

Змінився й одеський гумор, але він такий самий колоритний та неповторний.

"Гумор стає більш жорстким, в гуморі менше емпатії — тому що просто такі часи", — резюмував знаменитий одесит.

Одеські катакомби

В Одесі немає метро. Місцеві жителі окрім традиційних паркінгів, підвалів, укриттів ховаються від обстрілів — у катакомбах, якими порита значна частина міста.

Більша частина катакомб — колишні каменоломні, в яких з першої половини XIX століття добували камінь-черепашник (ракушняк) для будівництва Одеси. Протяжність підземних ходів — понад 2500 кілометрів, глибина іноді досягає до 100 метрів (для порівняння: висота сучасної дев'ятиповерхівки становить 27-36 метрів). Температура повітря протягом року в підземеллі зберігається на рівні +14 градусів.

На території міста вхід у катакомби має вигляд як у звичайний льох. Анатолій Анатоліч разом з Сергієм Середою проінспектували штольню на Молдованці.

Тут глибина орієнтовно 25 метрів. Місцеві облаштували підземний хід табуретами, лежанками, й навіть провели інтернет. Прикметна деталь — всюди висять будівельні каски, які захистять від дрібних обвалів тунелю.

"Довжина цього проходу — близько 16 кілометрів. Умовно кажучи, ти на Молдованці зайшов, а вийшов — на Привозі. За часів Другої світової війни партизанський рух в Одесі був такий сильний саме завдяки катакомбам, партизанів просто неможливо було знайти, а вони могли з'явитися де завгодно у місті", — зазначив Сергій Середа.

І ось у цих катакомбах одесити колись боролися з нацистською навалою, а зараз ховаються вже від російської.

"Очі Одеси"

Волонтери організації "Оборона Одеси 2.0" займаються всім — від дронів, автівок до польової стоматології й енергобезпеки. Один з основних напрямків — група "Технарі", яких місцеві називають "Очі Одеси". Вони допомагають підрозділам протиповітряної оборони (ППО) у збитті російських ракет та дронів, виготовленні тренажерів-симуляторів, модернізації пристроїв ураження ворожих цілей тощо.

"Технарі" почали з постачання спеціалізованих біноклів.

"Все почалося 24 лютого 2022 року. Вирішили допомагати військовим. Зацікавилися, як можемо допомогти нашій протиповітряній обороні. Ми ж думали, що у кожного розрахунку ППО є бінокль, а виявилося, що один бінокль — на весь дивізіон. Тому почали з придбання біноклів. Як виявилось, біноклі за 120-140 євро, які вироблялись для яхтингу, дуже зручні для ППОшників. І ті біноклі, що ми постачали ще два роки тому, і досі дуже вдало працюють по кацапських безпілотниках", — розповів співзасновник групи Геннадій Сульдін.

Друга місія — це зв'язок. Рації, ретранслятори…

А потім волонтери звернули увагу, що у військових біда з комп'ютерами.

"Були поруч з офіцерами. У них був маленький 14-дюймовий ноутбук. І три величезних, кремезних полковники дивляться у цей маленький екран: "І що, розділилася та ціль чи ні? Він дві ракети пустив чи ні?". Тому виникла третя місія — це комп'ютери, монітори для ППОшників", — продовжив Геннадій.

Серйозні завдання почалися після початку масованих російських атак крилатими ракетами, "Шахедами". Вони літають дуже низько, тому радіолокатори не завжди їх бачать. Виникла ідея створити систему "єППО" — цифрове сповіщення ППОшників, перший у світі колективний радар.

"У нас виникла ідея створити систему, щоб пересічні громадяни могли миттєво оповістити, що вони побачили крилату ракету, побачили чи почули "Шахед", чи щось ще. І щоб ППОшники це бачили не за пів години, а за три секунди. І ми таку систему створили — перший в світі колективний радар. Зараз до системи долучились понад 550 тисяч користувачів. За 2-3 секунди штучний інтелект аналізує всі сповіщення від громадян і будує вектори — як іде ціль, де бачили, чули, яке передбачене місце через 5 хвилин, через 10 хвилин. І мобільна група ППОшників, побачивши цей вектор, може зміститися на 2 км, і знести "Шахед", — деталізував Геннадій.

Після "єППО" виникла нова ідея: захистити радіолокатори, зенітні ракетні комплекси ППО від російських ударних дронів. Рішення знайшли нетривіальне — рибальські сітки, бо вони в десятки разів легші і в кілька разів дешевші, ніж металева сітка-рабиця.

"Тепер ми — найбільший покупець в Європі рибальських сіток для ловлі тунця. І європейських виробників дуже цікавить: "Де і що ви ловите у такій кількості? Звідки тунець в Україні?", — поділився Геннадій Сульдін.

Крім того, "Технарі" створили унікальний віртуальний тренажер "Чайка" для малих мобільних груп, які працюють по "Шахедах" і крилатих ракетах переносним зенітним ракетним комплексом "Ігла" і кулеметами. "Чайка" імітує атаки повітряних цілей з різних висот, кутів, дистанцій та з різною швидкістю. За 6 тижнів регулярних тренувань результативність кулеметників і стрільців ПЗРК "Ігла" зростає більше ніж втричі.

"При першому тренуванні військовому потрібно десь 10-15 хвилин, щоб зрозуміти, що взагалі робити. Починаємо з найпростішого варіанту, коли дрон летить майже на тебе. Самі важкі варіанти — коли він боком пролітає. Гадаю, що саме такого тренажера за кордоном немає, тому що у нас унікальні, по суті, бойові сценарії. Тут не стоїть задача зробити з тебе снайпера по збиттю "Шахеда". Задача в тому, щоб ти зміг інтуїтивно строїти кути упередження", — пояснили учасники групи "Технарі".

Як працює симулятор, випробував Анатолій Анатоліч.

Бар мідій Kotelok

Одне з улюблених місць відпочинку одеситів, де можна смачно поїсти, — бар мідій Kotelok ("Котелок"). Таких закладів в Одесі вже два — у центрі та у приморському районі Аркадія. До останнього завітав Анатолій Анатоліч.

"Котелок" славиться, звичайно, морепродуктами. По-перше, мідіями, але є й риба, креветка й багато іншого.

Під час війни одеські моряки не можуть виходити у море, щоб ловити рибу, добувати мідії. Але базові морепродукти у "Котелку" все одно чорноморські.

"Дуже важко зараз із рибою і з мідіями. Частіше це турецька чи болгарська мідія, риба, на жаль", — зазначила співвласниця ресторану Надія Чебанова.

Головне блюдо закладу родом з Бельгії — Moules Frites — казанок мідій в різних соусах, який подається з хрусткою картоплею фрі та підсмаженим багетом.

Приготування казанка займає до 20 хвилин. За день тут готують від 50 таких страв.

Надія Чебанова відкрила перший одеський "Котелок" у грудні 2015 року, це була її мрія декількох років.

"Я дуже люблю мандрувати. До Італії, наприклад. А в Італії локальна кухня — це культ. І мені захотілося, щоб одеська кухня, наш локальний продукт теж стали культом", — пояснила вона.

2016 року "Котелок" став переможцем головної національної ресторанної премії "Сіль" в номінації "Найкраще міське кафе". Заклад мав шалену популярність — до повномасштабного вторгнення потрапити сюди було майже нереально, треба було за тиждень замовляти стіл, вистоювати черги. Тоді існував перший "Котелок" — на Садовій, він приймав приблизно 500 осіб на день

Звісно, з початком повномасштабної війни ресторанний бізнес постраждав дуже сильно. Проте другий "Котелок" — в Аркадії — було відкрито саме влітку 2022 року.

"Дуже багато одеситів поїхало, дуже багато одеситів воюють на фронті, й наші працівники теж. Раніше "Котелок" на Садовій, який менший за розмірами, заробляв більше, ніж сьогодні два "Котелка" разом. Але ми відкрили другий заклад. Ми вирішили жити сьогоденням, як сьогоденням живе вся країна", — зазначила рестораторка.

Інклюзивний пляж

Одеса та море — нероздільні поняття. У 2021 році тут було розбудовано перший в Україні інклюзивний пляж Caleton ("Калетон"), на якому створено всі умови для комфортного відпочинку людей з інвалідністю.

На території понад 4000 кв. метрів встановлено ліфт, облаштовано 46-метровий пандус з оптимальним кутом для спуску і підйому людей на кріслах колісних. Є спеціалізовані санвузли та душеві. Для людей з порушеннями зору всі таблички з написами дублюються шрифтом Брайля.

Для зручності спуску у воду є спеціальні чотири пандуси — вони різні за нахилом і за особливостями спуску.

Крім того, на пляжі розмістилися два дитячих майданчики. Діє масажний кабінет.

"Передбачено й додаткові крісла колісні, якщо людина приїхала без свого. Є крісла для купання — вони трохи інші, ніж для пересування пляжем. Тут все безкоштовно, тут немає оренди", — зазначив одеський підприємець, власник пляжу Caleton Юрій Дегас.

Пляж відвідують багато військових і ветеранів війни.

До безпеки тут ставляться серйозно. Регулярно обстежується дно — водолази намагаються перевіряти майже кожен тиждень.

Доступ у море для відпочиваючих теж обмежений водною зоною безпеки. Перша зона — це буйки, за ними друга — до спеціального троса. Ось за нього запливати вже неможна.

"Навіть на матраці не можна. 5 хвилин — і прибуде прикордонна служба", — попередив Юрій.

На пляжі встановили мобільне укриття, у якому можуть сховатися близько 20 людей. А поблизу обладнали велике укриття, бункерного типу, розраховане вже на 80 людей.

"Влітку 2022 року ми ще були зачинені, бо був заборонений доступ до води. Дозволили аж восени 2022-го, тому ми у той період не працювали. 2023 року відкрили сезон, однак у червні сталася трагедія на Каховській ГЕС, до нас навіть залишки дахів будинків припливали. Звичайно, одеські пляжі закрили. А ось цього року у нас був повноцінний сезон — ми пройшли три перевірки, й нам дозволили відкритися", — розповів Юрій Дегас.

Щодо пляжного бізнесу під час війни, він зазначив, що пляжний сезон 2023 року закінчив у мінус 25 тис. доларів. Але відкритися у 2024-му було свідомим рішенням, бо сьогодні бізнес в Одесі — це не про гроші та прибуток, а про життя міста. А інклюзивний пляж — взагалі соціальний проєкт Юрія Дегаса.

"Будинок клоунів"

Одеса без сумніву вважається столицею українського гумору. Місце, яке в одеситів точно асоціюється із сміхом і хорошим настроєм, — театр комік-трупи "Маски" під назвою "Будинок клоунів".

Про роботу театру під час війни розповів легендарний артист, директор Будинку клоунів Борис Барський.

— Борисе, як в умовах війни працює театр?

— Сказати, що "все зашибісь", не можна.

Зараз, звісно, менше людей на вулицях, менше приїжджих, менше туристів. Коли ми влітку грали спектаклі до повномасштабної війни, то ставили додаткові стільці, бо місць у залі не вистачало. Зараз, звісно, такого немає.

Ми нещодавно в TikTok проводили акцію. Розповідали, що в Одесі, в інших містах, в інших країнах є люди, які мають матеріальну можливість придбати квитки. А є багато людей, яких Одеса-мама прийняла як мама (бо для неї чужих дітей не буває), але не завжди в них є можливість придбати квиток. І от ми з'єднали цих людей: які можуть купити квиток — купували, а ми роздавали їх тим, хто не зовсім у змозі придбати.

— Що було з театром, коли почалося повномасштабне вторгнення? Коли виникли думки, що потрібно повертатися на сцену?

— Було дуже сумно. Актор — він як донор. Ось донор не може не здавати кров, інакше в нього організм зірветься. Так само й актор — як плодове дерево, має свої плоди віддавати.

Ти на автоматі влітаєш в театр, а тут як в моргу тихо. Думаю: ну, сходжу в магазин. Виходжу в магазин, а там стоять якісь хлопці, кажуть: "Ми волонтери, ось тут в школі сітки плетемо. Ти можеш підійти до нас, розповісти якийсь жарт, сфотографуватися з людьми?" І я пішов з ними.

Потім виходжу, а мене наступні волонтери перехоплюють. І так я почав ходити по волонтерах. 

А потім думаю: це ж неправильно. Навпаки, треба відкривати театр, щоб люди приходили. І десь через два чи три місяці після початку повномасштабного вторгнення я відкрив театр.

— А глядач змінився? Це одесити перш за все?

— Дуже складно сказати. Ось раніше одесити миттєво реагували. Ти ще не договорив якийсь жарт, а він вже його зрозумів й почав реготати. А зараз публіка трохи змінилася, вони більше вслухаються в те, що відбувається на сцені. Мабуть, тому що одесити ще раніше переглянули всі наші вистави, вони їх знають.

— У вас в кабінеті є стенд з шевронами різних бригад…

— Бо у нас жодна вистава не проходить без бійців ЗСУ. І якщо хлопці прибули на реабілітацію, вони обов'язково теж приходять, чи їх привозять до нас. Є у мене й стіна, на якій хлопці залишають свої написи.

Ось завжди артисти дають автографи, а я ввів іншу традицію: після спектаклю заводжу хлопців у свій кабінет і беру в них автографи — вони залишають їх на моїй стіні. І ці написи означають, що ми обов'язково переможемо, і після перемоги хлопці прийдуть знову в наш театр, щоб переконатися, що всі автографи збереглися.

— Як, на вашу думку, змінилася Одеса за ці 2,5 року повномасштабного вторгнення?

— Одеса не змінюється, змінюються трохи люди. Так, до того у нас були веселіші часи. Я впевнений, що з нашою перемогою це знову повернеться.

***

"Два дні я провів в Одесі. Одеса все так само викликає у мене, як у кожного українця, особливі емоції. Це дійсно перлина у моря. І дуже складно всім. Дуже складно одеському бізнесу, дуже складно захисникам Одещини. Але дуже круто, що всі тримаються, і що Одеса насправді змінюється — змінюється в кращу сторону. Це також помітно. Я чую українську, я бачу підтримку людей з інвалідністю, і одеська гостинність також нікуди не зникає. І одесити, як і всі ми, все робимо для нашої перемоги. А потім Одеса розквітне ще сильніше. Я в цьому впевнений на 100%", — підсумував Анатолій Анатоліч.

Попередні випуски проєкту "Міста":

• Вокзал, центр "Менора" та легендарна лікарня Мечникова: як сьогодні живе Дніпро — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем
• Метро-школа, "Барабашово" та екопарк: як живе незламний Харьків — проєкт "Міста" з Анатолієм Анатолічем