"Я пообіцяв мамі, що повернуся": захисник Маріуполя розповів про російський полон

22-річний Вільгельм Вітюк родом з Криму. На початку окупації півострова Росією його родина виїхала на материкову частину України. У 2014 році батько пішов добровольцем звільняти Донбас, повернувся за рік. У 2015-му на фронт іде вже брат, який повернувся у 2019-му. У 20 років у ЗСУ пішов служити Вільгельм, підписав контракт. Про російський полон і повернення додому він розповів "Ранку Вдома".

Повномасштабне вторгнення Вільгельм Вітюк зустрів у Маріуполі у складі 56-ої окремої мотопіхотної бригади. 24 лютого 2022 року прокинувся рано-вранці, отримав зброю.

"26-27 лютого вже почали прилітати перші маленькі КАБи (керовані авіабомби) — десь 50-100 кілограмів, не більше. А потім, десь 1-2 березня, почали так нормально нас "шліфувати", коли повністю небо було вже не наше. Нас почали "шліфувати" авіацією, працював [російський] флот. Стрілянина була десь на околицях, ще в місто окупанти не заходили. Потім нас перевели на [металургійний] завод Ілліча", — розповів Вільгельм.

Росіяни обстрілювали Маріуполь як з неба, так і з моря. Не вщухали й вуличні бої.

"А коли трохи затихло, домовилися з морпіхами покупатися в них. В них була військова лазня. Заходимо, і чуємо, що [ворожий літак] заходить на коло. Думаю: "Тільки не сюди, тільки не сюди". Вихід, і прилітає якраз по морпіхах. Я відчиняю двері, дивлюся — пилюка піднялася, щось ще долітає. Літак заходить ще на коло, пускає [снаряд] в ту ж саму точку. Я швиденько вдягнувся, вилітаю з лазні", — продовжує колишній військовополонений.

Вільгельм побіг допомогти морпіхам, які під час російської атаки отримали поранення, а потім повернувся на свою позицію. Зізнається, на війні буває страшно, але з часом звикаєш.

На початку квітня під час касетного обстрілу військовий отримав поранення, а під час зачистки потрапив у полон.

"Вони поставили ультиматум — або бій, або здаєтесь у полон. Нам сказали виходити, вишикуватися в три шеренги. Ми виходимо: перед нами танк прямою наводкою, кулемети майже у кожного. Спочатку ми побачили десь 50 осіб, а потім вони почали вилазити звідусіль, ми просто були в оточенні. Їх було, ну, осіб 300", — згадує Вільгельм.

Спочатку українських полонених відвезли в Сартану, неподалік від Маріуполя, потім в Оленівку. Там тримали три дні. Через Таганрог Вільгельм потрапив у Волгоград.

"Це було СІЗО №2 у Камишині, Волгоградська область. Нас там було близько 200 осіб — ті, хто з Маріуполя. Нас "прийняли", як вони це роблять: електрошокери, дубинки... Тобто ти заходиш, тобі кажуть "роздягайся", поки ти роздягаєшся — тебе б'ють. Потім у тебе беруть відбитки пальців, фотографують", — розповів він.

В камері було п'ятеро полонених. Чотири дні ніхто не чіпав, а потім почалися допити.

"Допитувала їхня розвідка, обличчя цей полковник не ховав. Заходиш — одразу на коліна або лягаєш, тебе побили, а потім: "Сідай, будемо балакати". На тиждень ти систематично вихоплював разів чотирі-п'ять. Це систематично. Окрім цього ще може бути "шмон": всіх виводять з камери, залишається лише черговий по камері, і все перевертають, шукають щось", — згадує колишній полонений.

Вільгельм розповідає, що в російській в'язниці було дуже важко. Попри все, він мав вижити, бо коли був в Маріуполі, обіцяв мамі, що обов'язково повернеться додому. І саме ця віра допомогла йому вижити.

"Додому хотілося. Я пообіцяв матері, що повернусь. І я обіцянку дотримав. Складно, страшно, важко. Але гріє думка, що ще трохи, й ти будеш вдома. Сьогодні перше число, так, хлопці, до 15-го нас обміняють. 15-те прийшло — ну, ладно, до 30-го точно обміняють. Потім 30-те... І так кожен місяць, кожен місяць", — зазначив хлопець.

Вільгельм згадує, що разів 20 переодягався у цивільний одяг. Це означало, що, можливо, повезуть на обмін. Проте обміну не було. Аж поки одного дня йому знов наказали переодягнутися, зав'язали очі, погрузили в автозак.

"Куди ми їхали, я не знав. Думав, що мене просто перевозять на іншу зону. Сутки ми їхали, і на наступні сутки нас погрузили у вертоліт. Це був великий вертоліт, санавіація. Ми сідали на різних аеродромах. Потім сіли в Бєлгороді, скоріш за все, і нас автобусами повезли у бік Сумської області, там нас обміняли. Але ми до останнього не знали, що ми їдемо на обмін", — розповів він.

Наразі Вільгельм вивчає психологію, хоче бути корисним для українських захисників, які повертаються з війни.

Читайте також: Для російської сторони обміни — це засіб впливу, — речник Координаційного штабу з питань військовополонених