Олімпіада-2024, Лілія Подкопаєва та розвиток легкої атлетики в Україні: розмова з Олегом Верняєвим

Олімпіада-2024 у Парижі стала третьою для досвідченого та титулованого українського гімнаста Олега Верняєва. У розмові з ведучою "Коло спорту" Діаною Звягінцевою він розповів про підготовку до Олімпіади, пам'ятні моменти Ігор, підтримку від Лілії Подкопаєвої, розвиток легкої атлетики в Україні та плани на майбутнє.

"Не вистачило буквально 3-5 місяців"

Олег: Для тебе це були дебютні Олімпійські ігри. Що тобі, як журналістці, найбільше сподобалось? 

Діана: Журналістам було дуже важко все встигнути і не втратити себе у вирі всіх подій.

Олег: Згоден! Змагання йшли одне за одним, а ви ж усюди встигаєте! Я дивився і думав: "Боже, які талановиті люди". Назви трьох спортсменів, за яких ти щиро і найбільше вболівала.

Діана: Сестри Владислава та Марія Алексіїви (артистичне плавання, — ред.), Олексій Середа (стрибки у воду, — ред.) і Олександр Хижняк (бокс, — ред.). Бокс мені дуже близький, я була на кожному поєдинку Олександра. Також я хвилювалася за тих спортсменів, які пройшли шлях після травми, і приїхали на Олімпіаду. Наприклад, ти — мав тривале відновлення, довго не виступав на офіційних змаганнях. 

Олег: На багатьох спортсменів кажуть "чемпіон світу з тренування". А потім виходиш на змагання і нічого не можеш зробити. Перегораєш чи ще щось. Це дуже різні напрямки. Я іноді приїжджав на змагання зовсім не готовим, але так вистрілював, що навіть не знав, що я так можу. А бувало, що приїжджав дуже фізично і морально підготовленим і налаштованим на виграш, а воно не йде.

Діана: Якщо озирнутися назад і сформувати враження від Олімпійських ігор, ти був готовий до них морально і фізично? 

Олег: Не до кінця. Мені не вистачило буквально 3-5 місяців. В багатоборстві і найголовніше — це вправи на коні і на брусах. Після Парижу я ретельно аналізував підготовку до Ріо і до цих Ігор. Це максимально різні змагання.

Олімпійські ігри — це не чемпіонат Європи і не чемпіонат світу. Там все зовсім по-іншому. Там усе повинно бути так, як потрібно. Лише тоді буде якийсь шанс на медаль. Я за півтора року повернувся, після 2,5 років відпочинку. Потрапив у топ-8 багатоборців. Я підійшов дуже близько, але не настільки, як хотілося б.

Діана: Я пам'ятаю, як ми в Парижі зустрілися перед фіналом в брусах, і я тебе запитала, чи готовий ти ризикувати. Ти ризикнув? 

Олег: Ні. Я бачив по оцінках, що мені потрібно було просто їх зробити. В останній день змагань я відчував себе вже втомленим, але бруси були готові так, як були колись — чітко і чисто. Сталася прикра помилка — я трішки не встиг домазати, мене зірвало. Ризикувати не потрібно було, тому що китайця неможливо було наздогнати.

"Вважаю, що це був успішний виступ"

Діана: Який із моментів Олімпіади тобі запам'ятався найбільше? 

Олег: Напевно, командний фінал був дуже цікавою штукою. Я розумів, що ми викладаємось наповну, але це забирає твої особисті сили, які будуть потрібні на багатоборства, на фінали. З перших приладів ми вже зрозуміли, що нас тут не чекають і що буде складно. Але мусили працювати. Якщо аналізувати, то, на жаль, не все у всіх вийшло. 

Була крута конкуренція — японці з китайцями за перше місце боролись. Три команди, серед яких і ми, за третє місце змагалися. 

Діана: Ваше командне п'яте місце — це більше розчарування чи достойний результат особисто для тебе? 

Олег: Якщо брати не з моєї точки зору, а людей, які люблять гімнастику і вболівали за Україну, то це непоганий результат. Але було де додати і краще виступити. Я вважаю, що це був успішний виступ — ми п'яті у всьому світі. 

Попереду нас — Японія. Я не знаю, скільки там тисяч людей займається гімнастикою і яке у них там фінансування, але у них сотні залів. За Китай я взагалі мовчу — там мільйони займаються гімнастикою. США і Британія — теж зовсім інший рівень.

Діана: Що ця Олімпіада додала особисто тобі і чого позбавила? 

Олег: Додала статистики — це мої треті Олімпійські ігри. Медалі, на жаль, не додала, тож позбавила мене її. Був дуже складний період підготовки.

Ми спілкувалися з усіма ЗМІ, навіть з Олімпійським міжнародним каналом. У якийсь із днів, напевно після багатоборства, вони нас запитували про підготовку. Я показав їм, що у нас то сім годин повітряна тривога тривала, то годину — отакі в нас ночі. То як вони гадають, можемо ми нормально готуватися? Вони просто дивилися на нас і не знали, що сказати. Розуміли, що це ненормально. Ми намагалися побільше спілкуватися зі ЗМІ, щоб розповідати, що коїться в нашій країні.

До речі, а ти встигла, змогла відчути сам Париж? Не олімпійський Париж. Був час хоч трішки погуляти? Бо я окрім нашого олімпійського містечка і зали нічого не бачив. Я не був ні на відкритті, ні на закритті. На вежу теж не з'їздив. 

Діана: Я таки бачила трішки більше за тебе, тому що була майже на всіх змаганнях, у яких брали участь українські спортсмени. А якщо серйозно, то я побачила Париж в останній день, на закриття Олімпіади, коли в мене там було 2-3 години без запису. Я прогулялась. Колеги з редакції мене питали, чи відчула я Париж. За три тижні я була максимально втомлена. 

"Ілля Ковтун сильний гімнаст, але питання не в тому"

Олег: Так, у вас своя робота, а в нас своя. Це такий пік емоційних навантажень! Ви приїжджаєте не тільки знімати і спілкуватися, а ще й вболівати. Вболівати набагато складніше. А як складніше дивитися змагання: наживо чи на екрані/по телебаченню? 

Діана: Цікавіше, звісно, на стадіоні, де є ця атмосфера тисяч уболівальників. На виступі Марини Бех-Романчук у фіналі ми сиділи позаду її команди і тренера, тому відчували кожну їхню емоцію, кожне хвилювання. Ви, до речі, дивилися, як наші фехтувальниці здобули перше "золото"?

Олег: Так, ми приїхали зі своїх змагань і дивилися по телевізору. Бачив, як Оля Харлан робила камбек і цей її останній укол. Потім мені багато чого пояснювали, як у них все працює.

Діана: Якщо говорити про українську спортсменку і українського спортсмена, які є лідерами своїх команд і які тягнуть їх уперед, то для мене це завжди Оля Харлан і ти. Ти відчуваєш цю відповідальність?

Олег: Протягом багатьох років я це відчував. Мені подобається. Я завжди намагався робити максимум, що від мене залежить. Зараз Ілля Ковтун сильний гімнаст, але питання не в тому, хто найсильніший, а в тому, щоб уміти завести і підтримати інших. Має бути цілісна команда без перетягування канатів, як було на чемпіонаті Європи, який ми виграли. 

Підтримка від Лілії Подкопаєвої

Олег: Перед Парижем до нас у зал приїжджала Лілія Подкопаєва. Оце підтримка! Людина приїхала на два дні в Україну, але зайшла в зал. І не на п'ять хвилин, а приділила увагу, поспілкувалася з дітьми, пофотографувалася, побажала удачі. Це гранд української гімнастики і українського спорту. Цікаво таких людей слухати і круто, коли вони так підтримують. 

Турішова Людмила Іванівна (чотириразова олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики, — ред.) теж. Вже не пам'ятаю, хто кого набрав, але я повідомив, що у нас скоро буде контрольне тренування і чи не хоче вона завітати? Вона приїхала, поспілкувалися, подякувала, що запросив, бо їй колись сказали, що вона вже не потрібна. Але мені, як спортсмену, вона потрібна. Такі люди — це гранди спорту. Вона кілька разів приїжджала до нас, щось підказувала. Я чув від неї такі технічні підказки, ніби вона чоловічий тренер.

Призначили Ольгу Саладуху (олімпійська призерка у потрійному стрибку, — ред.) президенткою Федерації легкої атлетики України. Раніше про легку атлетику я дізнавався тільки від спортсменів, а зараз у соцмережах є спеціальна сторінка, Ольга Саладуха влаштовує зустрічі з міжнародними федераціями та їх президентами. Йде розвиток. Я не встигаю читати новини про легку атлетику. І це клас!

Олімпіада-2028 та конкуренція з Ольгою Харлан за кількість медалей

Діана: Минув місяць після Олімпіади, а ти зараз в Конча-Заспі і продовжуєш тренуватися, готуватися.

Олег: Звісно! Я б у Лос-Анджелес з радістю залетів би! Дуже б хотів. Просто потрібно зрозуміти, що в нас буде далі. Я хочу і я можу, але ви не уявляєте, який після Олімпійських ігор іде спад. Здається, коли я тоді повертався, то краще себе почував. Тіло відмовляється щось робити. 

Наприкінці місяця будуть змагання і збори в Німеччині. Потрібно готуватися, що підтримувати статус. Але я хочу. Є бажання, є плани. 

Діана: У вас із Олею Харлан (національна рекордсменка за кількістю олімпійських нагород — 6 медалей, — ред.) є конкуренція за медалі? 

Олег: Та вже ні. Її вже не наздогнати. Це мова фактів і цифр. Я не кажу, що все закінчилось. Ні. Закінчиться тоді, коли хтось піде зі спорту. Але я так розумію і сподіваюсь, що Оля ще не завершує кар'єру. Я теж ще хочу позмагатись. Тому гра продовжується.

Школа спортивної гімнастики

Олег: Ми створили свою школу спортивної гімнастики. Хочемо готувати наступних чемпіонів. Хочу в цьому напрямку працювати і паралельно тренуватись, якщо буде можливість. Потрібно робити все, щоб наш спорт розвивався і ставав масовим. Не тільки олімпійським, а масовим, як це роблять у Європі та США. Коли в тебе є велика кількість дітей, з них можна зробити якомога більше таких, хто професійно буде займатися цим видом спорту. Хочеться бути корисним для свого спорту, для країни, для дітей. Все, що я знаю і можу, все зроблю. 

На Іграх у Парижі картинка і медійність була дуже круто показана. Як гадаєш, Лос-Анджелес розірве? 

Діана: На церемонії закриття Ігор-2024 я сиділа і думала: "Ну все, це були мої перші і останні Олімпійські ігри". Я була втомлена і нічого не хотіла. Аж раптом — представлення Лос-Анджелесу. Я побачила ці 5-10 хвилин презентації (презентацію Ігор-2028 розпочав Том Круз, — ред.) і зрозуміла, що напевно, це таки не остання моя Олімпіада. Дуже хочеться туди поїхати. 

Олег: Якщо тут було стільки зірок і медійних приколів, то я боюсь уявити, що буде там!

Діана: Гадаю, що вони в рази це перевершать.

Читайте також: "Не знаю, з чим це пов'язано, але без цього не можу": срібний призер Олімпіади-2024 Ілля Ковтун поділився своїм ритуалом