Багато західного озброєння — нові виклики для України: інтерв'ю з військовим експертом Андрієм Риженком

Чому сповільнюються темпи постачання озброєння Україні? У чому особливості постачання з Німеччини та США. Які виклики постають перед Україною за наявності великої кількості озброєння на прикладі "Хаймарсів". І яким способом можна перемогти Росію на суші. Ці теми в ефірі телемарафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA обговорюємо з капітаном першого рангу (в запасі), заступником начальника штабу Військово-морських сил України (2004-2020 рр.) Андрієм Риженком.

— З'являється інформація, що Німеччина не встигає вчасно поставити Україні все заявлене озброєння. Це реально питання виробництва зброї чи це штучне затягування?

— По-перше, щодо системи протиповітряної оборони (ППО). Вона не на стадії розробки, а на стадії виробництва. І обіцяють до кінця літа її нам поставити.

Якщо брати військову допомогу не лише з Німеччини, але й від інших наших партнерів, то тут дуже важливо постійно підтримувати діалог із цими країнами, пояснювати їм, для чого нам потрібні ці системи, де вони будуть використовуватися. Тому що постачання озброєння — це серйозні геополітичні питання. У країн-партнерів є своя система документів національної безпеки, в них прописується серйозна вимога — для чого може бути використана зброя, що поставляється.

По-друге, слід також враховувати питання підготовки персоналу. Я, наприклад, вивчав систему ППО ще у військовому училищі, у мене це зайняло 2,5 роки (це з урахуванням академічних знань на тему). А сьогодні техніка не така, як була 35 років тому. Зараз вона набагато складніша. Тобто підготовка персоналу — це дуже важливо, це вартує великих грошей і це час.

Підготовка персоналу, як я розумію, відбувається англійською — це також серйозний виклик для наших військових.

Треба бути готовим, що до нас приходить техніка НАТОвських технічних стандартів, НАТОвської тактики. І для цього треба готувати людей. Це ж не тільки операційне використання цієї техніки, якісь тактичні дії. Це і планування операцій за НАТОвськими стандартами — цьому теж треба навчати наших військових керівників, начальників рівня командира бригади та вище.

По-третє, треба розуміти, що Україна отримує системи, зброю і нам потрібно це самостійно експлуатувати, ремонтувати упродовж серйозного часу. А як кажуть: вартість нового корабля — це 30%, а решта 70% — це кошти, які потрібно витратити на те, що ти цей корабель використовуватимеш протягом 20 років. Тобто це дуже великі витрати.

Тож це треба все обслужити. І діалог дуже важливий між Україною та Німеччиною, між Україною та США, Україною та Великою Британією. І це завдання Генерального штабу ЗСУ, нашого Міністерства оборони.

Також слід врахувати, що повномасштабне вторгнення РФ сталося зненацька. І пів року тому ми не могли і мріяти про ті постачання, які отримуємо сьогодні. А у будь-якому процесі є свої проблеми. Ми розуміємо, що Росія має дуже серйозний вплив на ту ж Німеччину, на інші країни Європи. Але те, що відрізняє Європу від країн із авторитарним способом правління, — у Європі загальнолюдські цінності є основою існування суспільства. І якщо вони порушуються, то все змінюється. І бачимо, що ставлення Німеччини до Росії теж досить сильно змінилося.

Але на повний перелом світогляду країни потрібен час. Я не думаю, що там спеціально щось гальмують. Можливо, таке й було, але це стосувалося окремих персоналій. І зараз це швидко виявляється, і ці люди втрачають свої повноваження, репутацію тощо.

— А що нам конкретно партнерам слід пояснювати? Що із запасами зброї нам буде легше звільняти країну, чи треба пояснювати, що буде, якщо озброєння нам не вистачить?

— Треба пояснювати і те, й інше.

Що буде, якщо нам не вистачить зброї, зрозуміло всім. Це буде Радянський Союз 2.0. І цього ніхто не хоче і з цим все зрозуміло.

Німеччина — справді країна дуже високорозвинена. Вона є основою Європейського Союзу. Але ми знаємо, що після Другої світової війни були обмеження щодо розвитку її збройних сил. Навіть якщо зараз подивитися на склад збройних сил Німеччини, вони невеликі, набагато менші, ніж у Туреччини, або Росії, або США.

Наприклад, у Німеччині на утримання одного військового витрачається на рік близько 120-130 тис. дол. У Сполучених Штатах — 500 тис. дол. на рік.

Хоча німецька техніка традиційно є дуже високотехнологічною, і зразки зброї (особливо бронетехніка, кораблі, рухові установки) — дуже якісні.

У плані постачання озброєння дуже добре, що США реалізували ініціативу "Рамштайн". Коли понад 40 країн-партнерів збиратимуться разом і Україна всім їм каже, що потрібно, та обговорюють усі параметри постачання. Це дуже хороший інструмент для України, за допомогою якого ми можемо пояснювати нашим партнерам — навіщо, яка і в якій кількості техніка нам потрібна, як вона використовується, наскільки ефективна тощо.

Тобто вже є координація, діалог між країнами налагоджується, є механізми перевірки постачання, бо кошти дуже великі постачаються Україні. І якщо ми так продовжуватимемо, то допомога нам буде надана серйозна.

Тим паче, що більше нам зараз узяти озброєння просто вже нема звідки. Тому що вся наша техніка, яка була на початок цієї війни, була радянською. І запасні частини, велика кількість боєприпасів йшли саме з Росії.

— Нюанси в організації постачання — це єдина причина, яка може затягувати процес постачання зброї?

— Схема кругових постачань справді лише пригальмовувала постачання в Україну. Тому що країна перед тим, як поставити нам зброю, хотіла переконатися, що заміна прийде до неї вчасно. Тому що Росія може не зупинитись лише в Україні, якщо її не вдасться стримати. Тому процес і логічний, що кожна країна дбає про свою безпеку.

Але те, що ми переходимо повністю на НАТОвське озброєння, — це й подальші перспективи України щодо співпраці з Альянсом. Ми могли б організувати ремонт цієї техніки в Україні, обслуговування. Це теж має обумовлюватися на рівні держав, бо це захист авторських прав, ліцензій тощо. Але ж це серйозні позиції.

А в перспективі ми могли б стати частиною міжнародних консорціумів, які виробляють цю зброю. Наприклад, та ж Польща бере участь у норвезькому консорціумі Kongsberg, який виробляє протикорабельні ракети NSM (Naval Strike Missile, морська ударна ракета, — ред.). Коли у Польщі постало питання про заміну старих радянських ракет П-20 на нові, вони обрали NSM. Ця ракета дуже потужна, і має дуже хороші характеристики зі знищення ворожих кораблів. Польща обрала ракету NSM і увійшла до складу цього консорціуму, й у Польщі виготовляють автомобільні шасі, на які ставляться ці ракети. Вони придбали кілька батарей, їх використовують дуже активно.

Тож питань дуже багато. Потрібна постійна робота і вона ведеться нашими структурами — і в Міністерстві оборони, і в Генеральному штабі, і в Міністерстві закордонних справ.

— Чи не пізно надається ця техніка?

— Щодо постачання техніки. Ось щодо американської високомобільної артилерійської ракетної системи HIMARS ("Хаймарс"). Основну їхню кількість ми отримуємо від США.

Але Штати постачають техніку в понад 100 країн. Нормальна процедура постачання цієї техніки становить 3,5-4 роки. Нині у зв'язку із ситуацією в Україні ці терміни значно скорочуються. І замість 3,5 років виходить кілька місяців — буквально 2-3 місяці.

До того ж вартість однієї касети "Хаймарса" — 1 млн дол. Щоб "Хаймарс" працював добу, необхідно 50 касет. Це 50 млн дол. на добу.

Якщо цих "Хаймарсів" у нас, наприклад, 210 штук, то це означає, що бюджет збільшується до мільярда доларів на добу. Різні називалися цифри — від 40 до 300. Ми бачимо, який бюджет. Але ж це хтось повинен оплачувати. Такої суми ми не маємо. Тому цю проблему також треба враховувати.

Обслуговування "Хаймарсів". Обслуговуватимемо їх ми. Як їх ремонтуватимемо, де, як прискорити цей процес? Це все має обумовлюватися наперед. Оскільки, якщо постачається техніка, і вона використовується неефективно, вона поставлятися не буде. Тому що це значні витрати.

Ще один момент: у Сполучених Штатів цих "Хаймарсів" лише 400 штук на всю країну. Їх же треба звідкись узяти, зробити.

Вже пішли заяви, що техніка закінчується. Тому нам поставили техніку, яка була на складах у наявності, плюс країнам потрібно мати і свій резерв, бо це питання безпеки будь-якої держави. Тобто потрібно замовляти виготовлення нової техніки.

Тепер у нас трохи змінилася тактика сухопутного бою.

Тому що Росія хотіла нас масово знищити тактикою Другої світової війни, тобто концентрацією артилерії на кілометр фронту та знищенням всього, що є у дальності її стрільби. Без якоїсь точності, просто не шкодуючи снарядів.

А ми, використовуючи високоточні системи, почали бити по тому, що забезпечує роботу цієї артилерії. Тобто знищуємо склади боєприпасів, пункти управління тощо. І коли вони відстріляли всі свої боєприпаси, вся ця зброя перетворилася на купу мертвого металу.

І пішла асиметричність — а ми можемо досягти успіху над Росією лише асиметричним методом. Тому що в неї ресурсів більше, її економіка набагато більша і так далі.