Пошук натхнення для життя під час війни: інтерв’ю з Іреною Карпою

Від початку повномасштабної війни Росії проти України письменниця, співачка групи QARPA, лідер думок Ірена Карпа зосереджена на допомозі співвітчизникам: Збройним силам України, біженцям, людям, які через війну втратили роботу. Серед організованих заходів — "Благодійний день з Іреною Карпою". Окрім того, письменниця — авторка курсу терапевтичного письма, який має психологічно допомогти українцям.

Про цей курс, благодійні заходи, творчість та пошуки натхнення під час війни Ірена Карпа розповіла в інтерв'ю в програмі "Ранок Вдома"

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрьський.

— Розкажіть для початку, де вас застала війна?

— Вдома в ліжку. Я тільки повернулася, були ці останні дуже неспокійні дні, ви пам'ятаєте, коли всі не знали, що робити. Я була в Лісабоні перед тим з дитиною, пару днів канікул було, які були взагалі не канікули, тому що все, що я хотіла, це повернутися додому. Я живу в Парижі останні 6 років. І мені дуже хотілось бути зі своїми. І тут я приїжджаю, видихаю, і думаю: все, от зараз все буде добре. І о 5-й ранку мені дзвонить подруга з Ліона і каже: "Ти чула? Київ і Харків бомблять". І в мене відтоді це офіційно найгірший ранок мого життя.

Це настільки була приголомшлива новина. Я почала задихатися, плакати. Я почала дзвонити своїм найближчим людям в Україну, питати де вони, що вони. І подружка моя така: "Не сади мені батарею, ми йдемо пішки на вихід з міста". Сувора жінка. Потім почала дзвонити батькам, сестрі, коротше, всім-всім-всім. У мене батьки на заході України живуть, у них готель. Я одразу всім друзям казала: "Всім, хто їде на західну, їдьте до батьків, всіх приймуть, всіх вас розмістять", щоб люди не думали, що їм нікуди йти. І хтось таки поїхав, але хтось не поїхав. Наприклад, вирішила подруга і продюсерка моя залишитися в селі під Києвом. Це були жахливі моменти, тому що це саме там, де потім були ці всі виродки. І вони, на щастя, виїхали звідти. Встигли. Це коли було таке маленьке "вікно", коли ЗСУ з двох боків дороги прикривали машини, які виїздили з цього селища. Я не знаю взагалі, як люди прожили цей момент, коли ти сидиш вдома в шафі зі своїми дітьми, і чеченці тобі світять у вікна, чи хто це був. І ти не знаєш, що буде наступного моменту, згадуєш всі молитви… І з іншої сторони, це дуже важливий досвід. Це вже не те, що ми бачили в фільмах, а те, що пережили наші близькі або пережили ми самі. І якщо дивитись на все це глобально, то ті, хто вижив, стали сильнішими.

— Так. Скажи, будь ласка, чим займаєшся останні місяці?

— Я останні місяці займаюся волонтерством в основному. Відійшла від усього, що стосувалося якихось моїх звичайних активностей. Але я пишу, до речі. Спочатку забила повністю на те, щоб писати, а в кінці я зрозуміла, що якщо я не буду писати, то в мене "поїде кукушечка". Зараз зробила також курс терапевтичного письма для всіх: для письменників і для не письменників. Звичайно ж, ми донатимо на ЗСУ з цього курсу. А стосовно волонтерки прямої — організовую збори, ми якісь закриваємо потреби, допомагали біженцям. Нарешті доробили платформу роботи для українців. Причому не тільки для біженців, а для фрілансерів, які в Україні, і які позбавились роботи через війну. Там кілька тисяч вакансій. До того ми ще запустили платформу для пошуку житла для біженців "Shelter for Ukraine" у перші дні.

— Ірено, в чому була основна ідея "Благодійного дня з Іреною Карпою"?

— Я дуже часто говорю це по телевізору французькому, що перестаньте говорити про солдатів, наче то якийсь гаджет. Це такі люди, як ви і я. Це мої друзі — архітектори, письменники, науковці, дизайнери є. Це люди, які вчора жили абсолютно своїм спокійним життям. А раптом сталася потреба захищати свою землю. Тому не можна сказати, що цивільних шкода, а армія — це війна. Ні, кожне життя — це трагедія, бо це чиясь дитина, чийсь брат, чиясь сестра, чиясь мама в армії. Я завжди витягаю з цієї статистики людей. Мені дуже важливі людські історії і дуже важливо, хто ці люди, як вони живуть. Наприклад, вчора говорила зі своєю подругою, яка парамедик в "Госпітальєрах" (українському волонтерському медичному батальйоні, — ред.). Вона взагалі крові боялась до війни. Вона думала, що вона знепритомніє, а тепер вона фактично робить ампутації, коли потрібно.

Ідея цього дня — задонатити, зібрати гроші, щоб купити дрони, всяку амуніцію. Такі речі, як цей наш благодійний івент, вони свідчать про мобілізацію громадянського суспільства…  Я до бухгалтерії стосунку не маю, треба в них питати, але на самому заході ми зібрали щось 51 тис. грн, і там ще все, що лишилось, має допродатися.

— Чи є плани повторювати подібні заходи?

— Є. Я планую приїхати в серпні ще. Це якість. Просто суперорганізація була, і преса класно підключилася. Взагалі всі такі зайчики. Дуже вдячна і дуже приємно здивована. Тому що зазвичай треба ходити, нити, будь ласка, зробіть анонс нашої події. Ні-ні-ні, тут всі дуже швидко включились. Насправді воно працює. Навіть коли люди по 10 грн віддають, для кожної людини це невідчутно, але це може бути дуже відчутно для ЗСУ.

— Чим ти зараз надихаєшся для того, щоб писати?

— Натхнення в нас всередині завжди. Воно завжди в тому, що відбувається з нами, воно в наших травмах, як не дивно, також є. І от, власне, цей весь курс [терапевтичного письма], він також про пошук натхнення і про пошук натхнення для життя. Це основне, що ми маємо робити зараз. Вся ця методика — поєднання психологічних і письменницьких практик. Я її розробляла з психологинею. Натхнення — це щось таке, що приходить в нас, коли ми, наприклад, закохані дуже сильно. Це найлегше. Але так само і коли ти горюєш, і коли в тебе десь почуття провини, і коли ти розізлився на якусь людину. Натхнення — це енергія, яку ми там шукаємо. І коли ти дорослий, а не поет в дитинстві, то тобі достатньо сісти і почати писати, і воно проходить. Тому що, так чи інакше, наше несвідоме заповнене цією енергією. Просто треба її дістати в деяких речах. Якась стара травма, хтось там, якийсь Коля не любив Толю в дитинстві, Толя через це все життя мучиться. Але я роблю так, щоб ми забрали цю енергію в Толі і повернули Колі. Ніякої містики. Це чиста психологія, таке письменницьке направлення. І підходить для всіх, які пишуть добре, і тих, хто пишуть з помилками, і тих, хто ніколи не думав писати. Вмієш писати, мозок у тебе працює, ручка водиться, і це спрацює для всіх.