Гумор та комедії під час війни: інтерв'ю з актором Арамом Арзуманяном

Сьогодні, 7 липня, у національний прокат виходить українська стрічка "Божевільні сусіди. Нові історії". Одну із ролей у фільмі виконав актор Арам Арзуманян.

В інтерв'ю у програмі "Ранок Вдома" він розповів, як відбувалися зйомки картини та про роботу з командою в цеху, а також поділився спогадами про перший день війни. Арам також повідомив, як сьогодні допомагає українцям на культурному фронті.

Ведучі — Юрій Критенко та Анна Кузіна.

— Араме, розкажіть, як ви, чим займаєтесь у цей нелегкий воєнний час?

— Я, як і кожний середньостатистичний громадянин України, чекаю на перемогу. Робимо все для перемоги. Ми не падаємо духом. Нам страшно, але ми не боїмося.

— Як акторові виживати за таких непростих умов зараз?

— 24 лютого о п'ятій ранку, о п'ятій з копійками, мені подзвонив мій друг з Мелітополя. Я сам родом звідти. І він каже: "Як у вас там?" Я ще відповів: "Блін, що? П'ята ранку. Ти ніколи в житті мені взагалі не дзвонив, а тут прямо о п'ятій ранку. Що?" І почув: "А у нас бомблять. Прильоти в аеродром, вибухи...". І потім... Я розумію, телевізор увімкнули. І все, пішла "жара": Гостомель...

Ми почали різко збирати речі, вікна скотчем заклеювали. Це я робив максимально відкрито, щоб люди бачили, хто на мене підписаний. Тому що я розумію певну відповідальність і перед народом. Тому що я лідер думок і на мене дивляться. Я знаю, що маю також щось сказати, попередити, спробувати якось холодною головою міркувати. Тому що я теж гарячий. Те, що я робив, одразу викладав у сторіз, з підписниками ділився. Репости максимально про це людей сповіщали.

Цікаво, що за день до того я був на прем'єрі гарної комедії. Ось такий контраст емоцій. Він застав трохи зненацька.

— Сьогодні на великі екрани виходить нова комедія за вашої участі "Божевільні сусіди. Нові історії". Що можете нам розповісти? Про що це кіно за умов війни?

— Кіно про стосунки сусідів. Я, можливо, здивую. Скажені сусіди — це якраз про стосунки сусідів. Це хороша українська комедія характерів таких різних. Це темперамент, у кожного він свій. Усі відрізняються один від одного. Я б не сказав, що якраз там два герої, довкола яких все обертається. У картині багато образів, персонажів, навколо яких зав'язані нові історії.

— Є така думка, що зараз такий складний час і не до комедій. Що думаєш про це? Як ти до цього ставишся?

— Так, триває війна. Ми з колегами одночасно ще виступаємо на культурному фронті. У нас уже понад 26 концертів було для Збройних сил України, у шпиталі. Юра Горбунов, "Вар'яти", DZIDZIO, Світлана Тарабарова, Христина Соловій. Я — на гумористичному фронті.

Спершу теж думав: якось не до жартів, ще з цим концертом. А там якраз перший жарт концерту — на мені, коли я виходжу — все починається. Я саме ось цим питанням мучився: а може не час, а може не треба. Ну, блін, війна. Як пацани та дівчата це сприймуть, коли ти виходиш там і жартуєш у такий час?

І ось, коли ти дивишся на залу, всіх бачиш, такі очі всі, з автоматами сидять хлопці. Думаю, зараз не так пожартуєш і звідси не вийдеш. Але перший жарт — усі сміються. Другий — ще більше сміються. І тоді розумієш, що саме час піднімати бойовий дух, настрій, підбадьорювати Україну.

Все одно ми завжди повинні це робити, незважаючи ні на що. Тому що ми відрізняємося від тієї країни, де пропагують постійний культ війни, мовляв, перемога, війна, завжди на нас нападають, завжди атакують, постійно бійтеся. На мою думку, саме комедія потрібна в такі моменти. Тому що це людей відволікає. Ми маємо служити на нашому фронті. Маємо підбадьорювати. Нехай з мене посміються. Що треба буде, все зроблю, щоб людей відволікати. Прийму все на себе.

— Розкажіть, будь ласка, як відбувалися зйомки нової стрічки? Якісь, можливо, залишилися яскраві спогади?

— Багато було всього. Це ж комедія. Ми вже один до одного, основний гурт артистів, навіть звикли. Всі один одного знаємо, з півоберта розуміємо. Кожен день — постійно посмішки, сміх... Комедія є комедія.

Був такий момент... У мого персонажа там загалом стільки ситуацій. Він і плакав, він і під наркотиками був, і бився. Там була така сцена, що мені запам'яталося, він робив таке кунг-фу, ніби готується до бійки. Я коли робив, то Юра Горбунов там з вусами був такими приклеєними, і ось так от, притримуючи, (а я ж бачу його) стоїть і сміється, щоб вуса не відклеїлися. Сміється, каже — це дуже смішно. А я там стрибаю, роблю кунг-фу Шаоліня і точку ставлю якраз у цьому етюді. Стрибаю і прямо на коліно собі бах, стрибаю. Такий прийом роблю як тигр. І чую: "Стоп". Чую — режисер, всі сміються, все... І думаю: "Нарешті, фух, класно". Я так приземлився на коліно, що досі у мене там забій і реально болить.

Ось це зробив і тут одразу чую: "Давай ще закріпимо". І коли я почув "ще закріпимо", думаю: "Йо пере...". Ось так. Не знаю, вже майже рік минув, а коліно досі болить.

— А що ти зробиш насамперед після нашої перемоги?

— Ну, як і всі, напевно, багато ваших гостей про це говорили, відзначатиму, як народження доньки. Тому що це був саме такий день свята, що я заснув у ванній кімнаті. Так, зізнаюся. Я думаю, що також відзначу.

— Дякуємо за позитивний настрій. Ми бажаємо тобі удачі!