Порятунок чотирилапих під час війни: інтерв'ю з актором Олексієм Суровцевим

Від початку повномасштабної війни в Україні актор та хореограф Олексій Суровцев перекваліфікувався на рятувальника тварин у Бучі, Ірпені та Гостомелі.

Як з'явилася ідея рятувати домашніх вихованців під час війни, куди далі волонтер переправляв тварин та як господарі реагували на порятунок своїх улюбленців — актор розповів в інтерв'ю у програмі "Ранок Вдома".

Ведучі — Анастасія Касілова та Костянтин Октябрський.

— Олексію, розкажи, будь ласка, як сталося так, що ти почав рятувати тварин. І не просто рятувати, а робити це у найнебезпечніших місцях: у Бучі, в Ірпені. І ще й одночасно примудрявся знімати ролики, які облетіли весь інтернет?

— Щодо роликів одразу скажу: я актор, я кіношник, тому як таке не зафільмувати?

— І ти поєднав все це?

— Так. Коли почалася війна 24 лютого, мене не було в Києві. Я був на відпочинку на заході України. І перша думка — як добре, що мене там немає. Але через дві години я вже думав, як погано, що мене там немає, бо я дорослий, здоровий чоловік, який може бути чимось корисним. Чим корисним бути, я не знав, але хотів щось робити.

На третій день війни я повернувся до Києва, максимально швидко намагався записатися в територіальну оборону. Але, як ви всі знаєте, на початку війни дуже було багато охочих, які хотіли записатися. І, відповідно, мені сказали: хлопці, вас дуже багато, чекайте.

Випадково побачив оголошення в Telegram, що потрібно врятувати кота, якого забули в паніці під час евакуації в кузові машини, і він там чотири дні вже у сумці просидів. Я знайшов цю машину, цю сумку, відкрив, а там кіт.

І, звичайно ж, я виклав це все в Instagram із закликом, мовляв, що не кидайте своїх тварин, вони як ніхто потребують вашої допомоги та захисту. Отак і почалося. Наступного дня у мене була вже величезна купа заявок на порятунок тварин.

— Скажи, будь ласка, а кого взагалі доводилося рятувати? Тільки кішки й собаки, чи були якісь екзотичні тварини?

— Напевно, 80% — кішки, коти, собаки, шиншили, папуги. Голуб був, аксолотль, знаєте, це схожа на тритона тварина, в акваріумі живе. Це рибка така з вушками та з лапками.

— У які місця ти вивозив тварин?

— У мене було кілька вільних квартир у моєму житловому комплексі, де я міг залишати котів. Але коли їх просто вже було надто багато, то головним пунктом в анкеті, яку заповнювали люди, було те, що тварину потрібно забрати в день її порятунку будь-яким способом, яким хочете. Шукайте волонтера, приїжджайте самі, спрямовуйте своїх родичів, друзів.

Але, в принципі, завжди у мене тварину забирали. Були й такі рідкісні випадки, що або не встигали, або не виходило. Життя мене направило до клініки "Асті", де мені сказали: "Доставляй будь-яких тварин, приймемо всіх". І коли ця клініка вже була заповнена моїми тваринами, ми з директором Марією сіли і подумали, що нам треба відкрити притулок для тварин. І відкрили притулок у підвальному приміщенні.

Ми зробили кімнати, де зараз теж живуть тварини, і ми плануємо розширюватися, ось скоро готуватиметься кімната, я її називаю котячий рай, мов велика котяча квартира. У них буде там багато будиночків, багато дряпалок для кігтів тощо.

— Скажи, будь ласка, а в тебе зараз є якась домашня тварина?

— Зараз покажу. Це Клексюнечка моя (кішка чорна), а десь Арбузик є, але він спить.

— А реакція господарів, якою вона була, коли їм повертали улюбленців?

— Здебільшого це, звісно, ​​дуже зворушлива реакція. Це сльози, радість. Але були й такі дуже цікаві реакції. Знаєте, був випадок навіть, коли ми вирішили, що тварину ми не віддаватимемо.

Багато людей передавали мені ключі. Якщо немає ключів, я брав дозвіл на злом житла. Але якось сталася плутанина, через якогось волонтера мені подали заявку, що кішка вже критично чотири тижні без води, без їжі. Це дуже довго для кота. Я зламав двері, кішечка жива, ми її одразу відправили до лікарні. Через два дні зі мною зв'язуються господарі та кажуть: "А що там із дверима?" Я говорю: "Ну, я їх прикрив, але треба міняти". І мені кажуть: "А хто вам давав дозвіл на злом?" Відповідаю, що у мене в заявці вказано, що зламувати. І ось вони починають розбиратися, на кшталт, а хто ж нам відшкодує?

Тобто замість подяки за те, що врятували тварину, зі мною починають розбиратися. Я їх дуже чемно послав, бо за законодавством ми маємо абсолютно повне право зламувати двері, якщо життю чи здоров'ю тварини, чи людини загрожує небезпека. Тому ми знайшли для цієї кішки прекрасну нову родину. А ті люди залишилися просто зі зламаними дверима.

— Рятувальна операція, окрім бажання допомогти, доброго серця, сміливості, вона ж потребує ще й фінансування. І як це питання вирішуєш ти, твоя команда, чи є якась допомога?

— На початку, звичайно, були якісь власні заощадження, зароблені чесною акторською працею. І про гроші ми якось не думали. Абсолютно. Не було думки про гроші. Коли ми вже почали робити притулок і зіштовхнулися з колосальними витратами, тобто, якщо порахувати просто утримання однієї тварини на місяць, плюс, якщо взяти ще й лікування, плюс ці бокси, клітки, це дуже багато грошей.

Я відкрив рахунок і, чесно кажучи, люди дуже охоче потроху, хто як може, але дуже велика кількість людей допомагає, і за це їм величезна подяка. Плюс відгукнулося дуже багато волонтерів, і з Європи багато кормів передають, клітки, переноски, все це нам надають.

— Що тобі дав цей досвід?

— Це новий якийсь сенс у житті на цьому етапі. Тому що я, щиро кажучи, не знаю, чим би я займався. Плюс, це заняття мені приносить задоволення насправді. Ось, приміром, у мене кіт Капітошка є, або кіт Григорович, яких я підібрав у Гостомелі, ну, просто в жахливому стані, і у фізичному, і в психологічному. І зараз вони мають класних люблячих батьків. Мені зараз скидають відео та фотографії — це вже зовсім інші коти. І без посмішки на них дивитись просто неможливо. Вони граються, вони чисті, вони у безпеці. І це дуже надихає.