Буча — життя під час та після окупації

Буча — невелике місто під Києвом, назва якого для всього світу стала синонімом слова "пекло". Усього за місяць окупації тут сталися жахливі події: грабежі, тортури, зґвалтування та страти мирного населення. Руйнування — колосальні. Все це приніс сюди "руський мир". До звільненої Бучі потроху починає повертатися життя. Команда телеканалу "Дом" вирушила до міста, щоб показати, як воно виглядає зараз, та розповісти історії тих, хто пережив окупацію.

Місто, яке вижило

Від самого центру Києва до Бучі — лише 25 км. Так близько підійшли окупанти до столиці України. Для ракет і літаків — це лічені секунди.

У перші дні вторгнення російську техніку мешканці Бучі бачили регулярно.

"Винищувачі літали так низько, що я бачила, як у них ззаду горять турбіни, або як правильно назвати. І весь час бахає-бахає, горить. Весь час. Гар, небо весь час — у диму. Ми знаємо тепер, що таке небо війни", — каже Наталія Денисенко, яка з чоловіком пережила окупацію в Бучі.

Російські війська увійшли до Бучі 27 лютого. Цілеспрямоване знищення місцевого населення почалося буквально цього ж дня.

"Дружина бачила: двоє людей вийшли з бункера, який був у школі №4, і просто розстріляли цивільних людей", — ділиться Сергій.

На цей момент відомо про близько 420 мирних жителів міста, убитих російськими солдатами. Деякі з цих злочинів навіть були зафіксовані супутниками. Як із жінкою, яку розстріляли, коли вона переходила вулицю.

Одним із головних символів Бучанської різанини стала братська могила біля церкви Андрія Первозванного. Тут були поховані тіла 117 цивільних осіб, у тому числі 30 жінок і дві дитини.

Ця могила найбільша, але не єдина. Адже людей ховали у дворах житлових будинків, парках та у гаражах. Тіла продовжують шукати досі. А всього їх так багато, що навантаження на судмедекспертів зросло у 30 разів.

"Судово-медична система Київської області зараз просто не справляється. Ніколи не було так багато експертиз. Раніше вони оглядали по 7 тіл на місяць, а зараз вони роблять по 7-15 тіл на день", — зазначає радниця міського голови Бучі Михайлина Скорик-Шкарівська.

З кожним новим днем окупації перебувати в Бучі було все небезпечніше. Відчуваючи безкарність, російські солдати йшли на великі звірства. Вони вривалися в будинки, катували людей, ґвалтували жінок, чоловіків і навіть дітей.

Щоб у разі чого захистити своїх рідних, Сергій Денисенко ночував біля вхідних дверей зі зброєю в руках.

"Діти та дружина — в будинку, а я — біля входу. Я за столом на веранді куняв. З одного боку — вила, з іншого — ніж. Ну, про всяк випадок. А у зятя монтировка була в ліжку", — згадує пенсіонер.

Побоюючись стати жертвою окупантів, мешканці Бучі намагалися евакуюватись із міста. Вони спеціально обв'язували машини білими стрічками — знак того, що всередині знаходяться цивільні. Однак це не зупиняло російських військових.

Бучанець Сергій — один із тих, кому пощастило. Він з другом намагався наздогнати евакуаційну колону та приєднатися до неї. Окупанти зупиняли його кілька разів. Під час однієї з таких перевірок мало не попрощався із життям.

"Ми їдемо, пішли на узбіччя. І вони на нас спрямували дуло. Гоп! Ну, я думаю: ось зараз хана нам. Тут і розстріляють... Все життя перед очима пролетіло", — згадує він.

Тоді чоловіки вціліли лише тому, що за 200 метрів був блокпост і їх відправили на перевірку туди.

Вогнепальні та уламкові поранення — причина смерті більшості людей у Бучі. Але є й інша причина, не менш страшна. Заточеними у квартирах залишалися не лише домашні тварини, а й люди. Їм не було кому надати допомогу, і вони гинули від голоду та зневоднення.

"Бабуся лежача була. Вона не ходила... Тому вже по запаху стало зрозуміло... Ми розкрили квартиру, підійшов, підняв покривало... вона лежала поруч із диваном", — розповідає Сергій.

У прокуратурі зазначають, що ці голодні смерті теж злочини російської армії. І їх також розслідуватимуть.

"Якщо буде встановлено, що смерть сталася у зв'язку з тим, що російські війська заблокували людину, і людина не могла ні знайти що-небудь поїсти, ні вийти з квартири, це також буде кваліфіковано як військовий злочин. Тому що це порушення всіх міжнародних норм", — наголошує очільник Бучанської окружної прокуратури Руслан Кравченко.

Аналогії з різаниною в Сребрениці

У контексті всіх цих звірств напрошується аналогія з різаниною в Сребрениці — найкривавішому епізоді Боснійської війни. Саме нею Путін аргументував неможливість відновлення контролю України над окремими районами Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) до виборів.

"Ну, я уявляю, що далі буде. Сребрениця буде, от і все. Ми ж бачили, як Зеленський вів дискусії з націоналістами. Зрозуміло, хто там сильніший", — говорив президент країни-терориста.

Тоді за 10 днів серби вбили близько 8 000 боснійців. Приблизно кожного восьмого з тих, хто тоді був у місті. У Бучі в окупації перебували 3 700 мешканців, зараз відомо як мінімум про 420 убитих — майже кожний дев'ятий.

Зазначимо, що саме РФ у 2015 році ветувала у Раді безпеки ООН визнання трагедії Сребрениці геноцидом. Однак це не врятувало від відповідальності головних винуватців різанини — топполітик, військових та співробітників спецслужб. А в ситуації з Україною втекти не вийде навіть у рядових.

"Проходить ідентифікація всіх військовослужбовців РФ, які перебували на території Бучі та вчинили ці злочини. Після того, як кожен буде ідентифікований, притягуватиметься до кримінальної відповідальності та оголошуватиметься в міжнародний розшук", — наголошує голова Бучанської окружної прокуратури Руслан Кравченко.

Армія мародерів

Крім насильства над людьми солдати РФ відзначилися ще й мародерством. У будинках, куди їм удалося вдертися, вони винесли все. Те, що не могли забрати — знищували. А квартири, де вони зупинялися, зараз більше схожі на свинарники.

Так само російські вояки поводилися і в Чечні, й в Грузії. Тоді із захоплених будинків виносили столове срібло та килими. Зараз — пральні машини, комп'ютери та "нутелу". Все це вказує лише на одне: за всі роки незалежної Росії її армія так і не змогла стати чимось більшим, ніж збіговиськом мародерів і вбивць.

Для Лідії Попадько з чоловіком ці злодії та вбивці на цілий місяць стали сусідами по сходовому майданчику. Війна застала пару пенсіонерів у Бучі, коли вони приїхали на медогляд із сусіднього села. Вони були єдині з під'їзду, хто не зміг виїхати. За словами жінки, окупанти майже не давали вийти з дому, і можливості поповнити запаси не було.

"І так ми й жили — впроголодь. Вони викидали сміття, ось знайду 4 шматочки хліба, сир їхній недоїдений, упаковки з залишками їжі... Так ми харчувалися. Тому що нікуди не можна було вийти взагалі. І нам ніхто не міг нічого принести. Ну, що поробиш. Так ми й виживали з чоловіком", — каже жінка.

А поки пенсіонери голодували, солдати, зокрема й командир, який жив через стіну, влаштовували п'яні оргії.

"Голоси дівочі чули. Але що там відбувалося, ми не бачили. Але там стільки пляшок з-під вина, і всього такого... Ой, боже, ви що. Тут що хочеш робили", — згадує Лідія.

Відродження

Вулиця Вокзальна. З кінця лютого тут стояла знищена російська військова техніка. Всю її забрали, а на дорогу постелили новий асфальт. Квартири, загажені окупантами, їх власники теж почали упорядковувати.

А повністю зруйнованих будинків у Бучі — понад 300, включаючи 20 багатоповерхівок. Домівки, що частково постраждали, — це майже всі інші будинки. На думку експертів, зараз неможливо оцінити збитки, завдані окупантами.

"Якщо підходити чисто з бухгалтерської точки зору, то збитки складаються з декількох компонентів. Насамперед це втрата житлових об'єктів. Це втрата певної інфраструктури. Йдеться про водогін, каналізації, електроенергетичні потужності та інші об'єкти, які безпосередньо забезпечували життя людей. У цьому сенсі зрозуміти, скільки це все коштувало, і скільки ще грошей треба буде вкласти — досить складно", — коментує глава правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ігор Бураковський.

Гроші на відновлення Бучі та інших міст, зруйнованих російською армією, українська влада планує отримати від Росії. Отримання контрибуцій та репарацій залежить від українських перемог на фронті та знищення ворожої армії. Проте ніщо не заважає вже зараз використовувати для відновлення заарештовані активи РФ. З такою ініціативою, наприклад, уже виступили у сенаті США.

У Бучі, як і раніше, немає газу, тепла і світла. Ще не працюють магазини, ринки. Але, попри страшні руйнування, у місто щодня повертаються люди.

До війни у тут проживало до 50 тисяч людей. У перші дні після окупації їх залишилося 3 700. Проте зараз мешканців уже побільшало — близько 5 000. Ті, хто повернувся, і ті, хто залишився — упевнені, у майбутньому все стане навіть кращим, ніж було.