Після Бучі: як зміниться переговорна позиція України — говоримо з Веніславським

Найголовніша зустріч, яка, ймовірно, має поставити крапку в російській агресії, — майбутня зустріч Володимира Зеленського та Володимира Путіна. Кілька днів тому спікер Кремля Дмитро Пєсков заявив, що зустріч Зеленського та Путіна можлива гіпотетично, якщо буде конкретний документ. Володимир Зеленський в одному з інтерв'ю заявив, що зустрічі з Путіним, можливо, не буде. Але при цьому президент України вважає, що навіть після трагічних подій у Бучі та в інших передмістях Києва необхідно продовжувати перемовини з Російською Федерацією.

Про це і не лише в ефірі телемарафону "Говорить Україна" телеканалів "Дом" та UA розмовляємо з народним депутатом України (фракція "Слуга народу"), представником президента у Конституційному суді України, членом комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федором Веніславським

Ведучий програми — Денис Похила.

— Зустріч двох президентів — чи потрібна вона, наскільки важлива і чи можлива після кадрів із Бучі?

— На жаль, це не лише Буча, Ірпінь, Гостомель та інші передмістя Києва. Але, як нам уже повідомляють військові, такі ж випадки трапляються і в Сумській області, й в Харківській.

Швидше за все, ми матимемо повторення звірств, що здійснюються рашистськими окупантами, й в інших окупованих містах, селищах, селах. На жаль, те, що ми бачимо, має тенденції лише до збільшення.

Ми зобов'язані на це реагувати. Ми на це реагуємо. Наші правоохоронні органи спільно з міжнародними партнерами дуже ретельно документують, фіксують кожен злочин проти людяності, військові злочини, злочини геноциду, і цьому буде дана відповідна оцінка у міжнародних та національних судових інституціях після війни. В цьому у мене немає сумнівів.

Інформація про кожного, хто чинив ці злочини, у нас буде 100%. Кожен із тих виродків буде ідентифікований. Ми вже знаємо назви військових підрозділів, які дислокувалися в Бучі, в Гостомелі, в Ірпені, в Макарові, Горані, Конотопі та інших містах. Ми знаємо прізвища, ім'я, по батькові командирів, знаємо командуючий склад. І будемо здійснювати ідентифікацію кожного військового злочинця, який буде притягнутий до відповідальності, поза сумнівом.

Щодо питання про переговори. Щоб не допустити повторення таких жахливих злочинів в інших регіонах України, необхідно припиняти війну. Необхідно обговорювати умови звільнення території України, виведення російських збройних сил та подальшу компенсацію завданих збитків внаслідок варварства з боку Російської Федерації.

Щодо можливості зустрічі президентів. Ми всі розуміємо, що в Москві рішення ухвалює одна єдина людина — Путін. Він не дозволяє комусь ще вирішувати питання, пов'язані з агресією проти України. До речі, я переконаний, що ті звірства, які відбувалися, — це один із пазлів його варварського плану знищення України, української державності, української нації.

Тим не менш, ми розуміємо, що ресурси й людські, й матеріальні в Росії ще дуже великі. І ми розуміємо, що якщо не зупинити цю війну, вона може продовжуватися ще досить довго. Звичайно, Україна хоче зберегти кожне людське життя, тому необхідно продовжувати переговори, необхідно шукати точки дотику, які дозволять припинити війну.

На мою думку, ідеальний варіант був би — особиста зустріч між двома президентами. Ми пам'ятаємо, що під час перших раундів переговорів [російською делегацією] було озвучено позицію, що предмета для перемовин на рівні президентів немає. Ми розуміємо, чому.

Тому що президент Зеленський демонструє свою сміливість, свою стійкість і те, що він перебуває весь цей час у Києві, він нікуди не поїхав, дуже нервує Путіна, який у мирних умовах ховається за Уралом у своєму бункері.

Контраст дуже разючий між цими двома лідерами. І, звичайно, Путіну не хотілося б зустрічатися із Зеленським. Це моя суб'єктивна думка.

Проте на останніх раундах переговорів риторика російської сторони вже трохи змінилася. Тепер вони не відкидають можливості зустрічі президентів, коли будуть підготовлені відповідні документи, над узгодженням яких зараз і працюють наші делегації. Ідеальний варіант, щоб переговори відбулися і в результаті їх була припинена, перш за все, ось ця "різанина" мирного населення на окупованих територіях. Тому що рано чи пізно наші Збройні сили точно виженуть ворога з нашої землі. Але це може коштувати ще багато жертв серед мирного населення. Тому нам потрібно зробити все, щоб припинити обстріли мирних міст, терористичні атаки ракетними обстрілами, насамперед. І ця війна має бути припинена, а далі обговорюватимемо, яким чином діяти, щоб притягнути до відповідальності Росію.

— Тепер ми розуміємо, що на нас чекає в окупованих містах після їхнього звільнення. Чи має змінюватись українська переговорна позиція, виходячи із ситуації в Бучі? Чи повинна вона ставати, можливо, жорсткішою до Російської Федерації?

— Без сумніву. Ми повинні дати зрозуміти, що злочини, які скоюються, не матимуть термінів давності за міжнародними законами, і кожен буде притягнутий до відповідальності.

Наша стартова позиція і так досить добра, і під час переговорів ми її посилюємо. Російські війська відкинуті за межі території Київської, Житомирської областей, практично звільнено Чернігівську область — це разом демонструє, як ми вміємо бити ворога, і що буде з ним внаслідок цього терористичного нападу на Україну.

Але ще раз наголошу, що сили у Російської Федерації ще є. Її матеріальні можливості, у тому числі й унаслідок не до кінця застосованих санкцій з боку наших західних партнерів, все ще зберігаються. РФ продовжує торгувати енергоносіями (газом, нафтою, нафтопродуктами) і це дозволяє поповнювати державний бюджет, купувати озброєння. Це ми артикулюємо до наших західних партнерів майже щодня. Але ми розуміємо, що запас міцності у Російської Федерації все ще залишається, який дозволяє зберігати військову активність.

Тому, поза всяким сумнівом, наша позиція має бути більш жорсткою, проте ми маємо шукати варіанти припинення війни. І я думаю, що головною метою наших переговорників має бути припинення військових дій, припинення обстрілів мирних міст. А далі вже обговорюватимемо інші питання.

Позиції, які неодноразово озвучені президентом та представниками нашої делегації, є незмінними — територіальна цілісність України не є предметом компромісів, предметом торгу.

— Часто звеличують роль Володимира Путіна у перемовному процесі. Мовляв, що позиція та бажання України, як і бажання західних країн взагалі, не важливі, що все виключно залежить від Путіна — чи захоче він продовжувати війну, чи ні. Тобто роль України та Європи, США зводиться до мінімуму, що головним у цьому процесі є саме Путін. Що ви скажете на такі заяви?

— Путін протягом усього свого правління демонстрував, що сильна переговорна позиція тоді, коли він демонструє військову силу. Ми пам'ятаємо події 2014 року, коли напередодні кожних переговорів Путін демонстрував якісь удари щодо Збройних сил України, інфраструктурних об'єктів. Коли він тероризував власне і західний світ і загрожував йому під час різних перемовин. Таку ж тактику він застосовує у цих переговорах.

Зараз, коли наші ЗСУ прогнали окупанта зі значної території України, коли ми демонструємо перемоги, звичайно, переговорна позиція Путіна суттєво ослабла, а переговорна позиція нашої делегації — зросла.

Але ж ми розуміємо, з ким ми маємо справу. Ми маємо справу з людьми, які живуть у вигаданій реальності, які створили міфи за допомогою засобів масової інформації, зомбували населення і повірили в ті фантазії, які самі ж вигадали. Це також треба враховувати.

Звичайно ж, Путін як людина, яка практично збожеволіла, яка стала військовим злочинцем, і яка загнана в кут, може використати будь-які засоби зброї, щоб досягти поставлених цілей.

Наша розвідувальна спільнота інформує про реальні грози хімічних атак на міста України.

Моя суб'єктивна думка, що хоч і низька, але не виключена ймовірність застосування і тактичної ядерної зброї, можливо, і стратегічної. Але я б тут не перебільшував ці небезпеки. Бо, по-перше, бачимо вже стан збройних сил Російської Федерації. Вони, як і вся країна, роз'їдені корупцією, військова техніка не дозволяє навіть на середньому рівні виконувати завдання. Вони виконують завдання на мінімальному рівні. Техніка ламається, глухне. У тому ж стані, я впевнений, перебуває і їхня ядерна зброя, і західні аналітики про це говорять.

Тобто якщо Путін наважиться застосувати зброю масового знищення, то її снаряди можуть просто не долетіти далі за територію Російської Федерації. І тоді осередок ядерної, екологічної катастрофи буде в самій Росії.

Хімічна зброя — звісно, небезпека є, і ми оцінюємо, моніторимо ситуацію. І наші західні партнери дуже чітко розуміють сигнали, які їм надсилають у зв'язку з цією загрозою. Ми готові до цього.

На жаль, виключити такий сценарій ми не можемо, але наші західні партнери мають чим реагувати на такі загрози. Я думаю, що в цьому випадку вони точно допоможуть Україні, щоб не допустити чергового жахливого злочину проти українського народу.

— Позиція української перемовної групи, в тому числі, відштовхується від успіхів Збройних сил України на полі бою, цих успіхів достатньо. А чи відштовхується позиція делегації Російської Федерації від невдач російської армії на полі бою?

— Потрібно враховувати, що Російська Федерація створила фактично інформаційний вакуум, інформаційний міхур, у якому перебувають громадяни РФ. І цей міхур досить складно пробити. І громадяни зомбовані інформаційною пропагандою.

Але коли ми говоримо про втрати російських військовослужбовців, приховати їх уже неможливо. Практично у всіх містах Росії відбувається похорон загиблих з тих, кого вони вирішили забрати. А десь 70-80% трупів військовослужбовців вони взагалі не бажають забирати. Ми спілкувалися із представниками Сил спеціальних операцій. Вони кажуть, що трупи російських військовослужбовців досі валяються. І це теж буде одна з наших проблем, але ми її вирішимо. Земля наша все перетруїть.

Але такі масові втрати росіян вже не можна приховати й надалі виступати із переможною риторикою, до якої вони звикли.

І, звісно, вони враховують ситуацію, зокрема, у переговорному процесі. Але ж ми розуміємо, з ким ми маємо справу. Це люди, які живуть у паралельній вигаданій реальності, й вони цією реальністю обґрунтовують свої аргументи у переговорному процесі. Тому процес складний. Але процес триває.