15 років з Кузьмою: "Утро Дома" з гітаристом групи "Скрябін" Олексієм Зволинським

Олексій Зволинський — гітарист і менеджер групи "Скрябін" — провів 15 років у співпраці з Кузьмою, легендою музики для багатьох українців. За його словами, така співпраця не лише зближує, але й ріднить людей, адже вони можуть ділитися один з одним неоціненним досвідом.

Як група перестала бути просто музичним колективом і стала родиною, й чи дійсно Кузьма був людиною-святом — розповів Олексій Зволинський в ефірі програми "Утро Дома".

Ведучі — Костянтин Войтенко та Анна Кузіна.

— Ви працювали з Кузьмою 15 років. Як це було?

— Це вже було більше, ніж дружба. Це вже була сім’я. Та й група "Скрябін" потім перетворилася на одну велику родину. Якщо більшу частину року проводиш разом, пліч-о-пліч — і на роботі, і на відпочинку — то, звісно, це вже вище за все.

Ми були дві протилежні людини. Тому у нас такий конгломерат вийшов, як куля з двох половинок. Дружба — це коли можна помовчати один з одним про що-небудь і можна правдиво висловити свою будь-яку точку зору, свою будь-яку думку людині. А вона тебе вислухає, і ти не будеш відчувати страх чи ще якісь такі неприємні емоції, коли спілкуєшся з цією людиною. Тому Кузьма був дуже близький мені.

— Кажуть, що він в роботі був досить жорстким.

— Що значить "жорсткий"? Він був серйозний. Серйозно ставився до роботи. Тому що, скажімо, коли ми писали "Озимі люди", все це відбувалося надто серйозно. Тому що продюсером кліпу і взагалі всього туру "Озимі люди" був Саша Цекало. Знімали кліп ми в Москві. Так вийшло, що в Москві. У Саші, напевно, там було більше знайомих на той момент.

Наймалися спеціальні актори, купа камер, гримери, величезна команда. Нас возили на гарних автобусах. Ми були там справжніми зірками, справжнє кіно знімали. Так до кожної роботи ставився Андрій.

Наступним альбомом була "Натура". В "Натурі" продюсером був Ілля Лагутенко. Коли вже вийшов альбом, я приїжджаю до Кузьми послухати альбом, що ж з цього всього вийшло, тому що дві пісні вони з Лагутенко їздили в Лондон зводити — "Спи собі сама" і "В вагоні вода". Дивлюся — стоїть незнайома мені машина. Заходжу — Слава Вакарчук приїхав, тому що йому було цікаво, що ж там Лагутенко зводив: він не витримав і примчав навіть раніше, ніж я. Так що Кузьма дуже серйозно підходив до всіх робочих моментів. Щоб жорстко? Та не виникало потреби підходити жорстко. Всі були на своїх місцях. Я ж кажу, це сім’я, в якій всі один одного розуміли з півслова.

— Він по життю здавався людиною-святом. На концертах була така сама поведінка? Тобто це було свято чи все ж та сама вимогливість?

— Це було все разом. Якщо він погано чує себе — він вимогливий до звукорежисерів. Якщо йому комфортно — він, звичайно, весела, відчайдушна людина.

— Ви в одному з інтерв’ю розповідали, що Кузьма робив і любив робити спонтанні подарунки. Що це були за подарунки? І чому він так діяв?

— Йому приємно було робити приємне людям. Хороша, відкрита людина. Якось ми з дружиною прийшли до нього в гості — до Андрія, до його сім’ї — і моя дружина просиділа весь вечір у кріслі-гойдалці. Андрій жартував, всі веселилися, свято — ввечері прийшов і каже: "Забирайте це крісло з собою. Я вам його дарую, воно мені вже все одно набридло". Взяв, запхнув у машину і відправив нам це крісло. Ось такі подарунки спонтанні проскакували.

— Ви плануєте концерт на день народження Кузьми?

— Безумовно. Ми завжди робимо концерт. Я вважаю, це необхідно і правильно. Це ж день народження. Це має бути свято.

— Де він буде?

— В Docker Pub на вулиці Богатирській в Києві. Буде екран, буде Кузьма. І всі хіти, які він написав. Постараємося якомога більше їх туди вставити.

— Мама Андрія Ольга Кузьменко написала книгу "Група "Скрябін". Друзі". Там багато особистого. Ви брали участь в написанні цієї книги. Чи складно було розповідати якісь особисті речі?

— Ви знаєте, на цей момент вже нескладно було розповідати особисті речі. Зовсім особисті ми досі не розповідаємо, тому що ми робили іноді повні дурниці. Я сам це уявити вже не можу. Начебто це все уві сні, десь в космосі. 

Так, є така книга і там все правдиво, можна читати й подивитися, чим ми займалися і як це все відбувалося. Цензурно.

— Чи є історія, якої немає в книзі, але яку ви могли б розповісти?

— У нас були різні вечірки після концертів, і якось була вечірка в простирадлах. Ми принесли до мого кабінету велику "голову" для гітари, включили музику в готелі, всі одяглися в простирадла, всі-всі, і влаштували "голу" діджей-вечірку в самих простирадлах.

Потім в цих простирадлах всі бігали по коридору. Далі розповідати вже складно.

— Скажіть, як зараз існує група і як часто у вас концерти?

— Існує. Ми їздимо по концертах, коли нас туди кличуть. Ми нікому не нав’язуємося, нікуди не просимося. Тільки якщо є бажання у людей нас покликати, ми тоді підтримуємо їхню ініціативу, їдемо з Юрою Юрченком. Він у нас виконує вокальні партії. Виходить у нього добре. Він ближче всіх, хто був до цього біля мікрофона, ближче всіх був до Андрія.