Відновлення після Олімпіади, розставання з дівчиною та зустріч з батьком-нацгвардійцем: велике інтерв'ю зі 18-річним стрибуном у воду Олексієм Середою

18-річний Олексій Середа — юний, але вже досвідчений олімпієць, призер і чемпіон європейських та світових турнірів зі стрибків у воду.

Олексій родом з Миколаєва. Там він почав займатися спортом і тренувався до 2016 року, після чого його запросили до Києва.

У 14 років дебютував у національній збірній. 2019 року на чемпіонаті світу у парі з Олегом Сербіним у синхронних стрибках здобув 4-те місце, в індивідуальних змаганнях на вишці також став 4-м. 2021 року на Олімпійських іграх в Токіо 15-річний українець посів 6-те місце — у змаганні зі стрибків у воду з 10-метрової вишки, а також у синхронних стрибках у парі з Олегом Сербіним. На Олімпіаді-2024 в Парижі покращив результат у синхронних стрибках до 5-го місця (виступав у парі з Кирилом Болюхом), а в індивідуальних змаганнях Олексій став 8-м.

Олексій Середа — триразовий чемпіон Європи з водних видів спорту (2021, 2022, 2023). Чемпіонат 2024 року вимушений був пропустити через травму плеча.

У проєкті "Коло спорту" телеканалу "Дім" Олексій Середа розповів про підготовку та виступи на Олімпіаді-2024, про особисте життя, про своїх кумирів та поділився планами на новий сезон.

Ведуча — Діана Звягінцева.

Розставання з дівчиною та зустріч з батьком

— Вже понад місяць минуло з Олімпіади-2024 в Парижі. Чим ти живеш після Олімпійських ігор?

— Відпочиваю. У мене зараз відпустка, відновлююсь фізично та морально. Займаюсь тим, чим не міг займатися під час тренувань. Наприклад, гуляю.

Мені хочеться тренуватися, бо загалом тіло звикло до постійних фізичних навантажень. Тому інколи ходжу в зал. А вечорами гуляю з друзями.

— А прогулянки з дівчиною?

— З дівчиною вже ні. Я ще нікому не казав — ми розлучилися. Зараз я б не хотів називати причину, через яку ми розійшлися. Скажу, що це відбулося без негативу, без критики — все нормально, все цивілізовано. Ми залишаємось просто друзями і все.

— А кудись на відпочинок їздив?

— Їздив до Миколаєва, до тата. Ми побачились, поспілкувались. Він служить в Нацгвардії, тому постійно зайнятий, дуже рідко його вдавалося бачити. Бачив його, може, раз на два дні, приблизно так. Але загалом у Миколаєві відпочив, побачився з друзями, зі знайомими.

— Батько слідкував за твоїми виступами на Олімпіаді, чи була у нього така можливість?

— Насправді я не питав, чи дивився. Думаю, деякі виступи він міг пропускати. Але, скоріш за все, йому дали можливість подивитися півфінал, фінал.

Олімпіада після травми

— Олімпіада в Парижі — це твої другі Олімпійські ігри у кар'єрі. Мабуть, ще пів року тому ти уявляв цю Олімпіаду зовсім іншою для себе.

— Зовсім іншою. Я після Токіо вирішив для себе, що Париж для мене стане Олімпіадою, з якої я вже повернусь з якоюсь нагородою, з медаллю. Я дуже цього прагнув, багато для цього робили — я та весь тренерський склад.

Але, на жаль, перед Олімпійськими іграми я отримав травму. Я цього не очікував, бо все йшло добре. Але через травму, звичайно, всі плани змінились, підготовка змінилась. Для такої підготовки мій результат на Олімпіаді був плюс-мінус нормальним, якщо дивитись загалом.

— У тебе була травма плеча, як ти її отримав?

— Це було звичайне тренування, я стрибав з 10-метрової вишки. Є такі моменти, що коли в мене щось не виходить, мені тренер каже: "Все, Льохо, достатньо на сьогодні", а мені хочеться зробити ще раз, щоб воно вийшло.

Мені на той час не треба було дуже багато стрибати. І ось, я роблю стрибок два рази, стрибнув ще — і вилетіло плече. Під час входу в воду я відчув біль у руці, в воді вона вже висіла, і я відчув, що не можу нею рухати, вона просто висить. Я зрозумів, що вилетіло плече. Уявив картину, як мені потім будуть це все вправляти, тому я вирішив зробити це самостійно у воді. Я у воді різко сіпнувся, рука клацнула і встала на місце.

Потім я трохи посидів у воді, до мене підійшли тренери. Потримав трохи лід, і пішов робити знімок. Виявилося, що під час вивиху частково відірвалась губа (суглобова губа плеча, — ред.).

Наступного дня я пішов до лікарів. Дуже багато лікарів мені давали поради, казали, що робити. Сходив до хірурга, показав йому знімки. Він дивиться і каже: "У тебе є вибір — або ти зараз не робиш операцію і просто стрибаєш (раптом пощастить), або ти робиш операцію і вже максимально швидко відновлюєшся. Якщо ти операцію не зробиш, якщо тобі все не підшиють, то, скоріш за все, вилетить знов".

На той момент ще було трохи часу. Мені зробили операцію. Місяць я ходив у бандажі, потім відновлювався ще приблизно місяця-півтора. Після операції та бандажу я не міг руку підіймати, все розробляв по-новому.

— На той момент ти думав, що ось готувався чотири роки до паризької Олімпіади, і вже не зможеш поїхати?

— Я такий варіант взагалі не розглядав. Я відразу вирішив, що навіть якщо в мене буде тиждень, я все одно поїду. Я був налаштований оптимістично, що все буде добре, і навіть не думав про те, що не поїду.

Я робив все, що мені казали. Кожного дня — на реабілітації. Від двох до чотирьох годин на день я робив величезну кількість різноманітних вправ, потім масажі, процедури, уколи тощо. Все, чим я займався, — це качав ноги, прес і розробляв руку.

— Коли ти повноцінно почав стрибати свою олімпійську програму?

— У мене ж у синхронних стрибках одна програма, в індивідуальних трохи відрізняється — додаються три нові стрибки. Ми вирішили закцентувати всю увагу і всі сили на синхрон, бо там дійсно були шанси на медаль. І вже після синхрону я почав робити стрибки для індивідуального змагання.

— У синхроні на Олімпіаді у тебе п'яте місце із Кирилом Болюхом. З огляду на те, що ти був після травми, що почав стрибати лише за тиждень до Олімпіади, п'яте місце для тебе — це успіх, чи все одно є розчарування?

— Для мене — розчарування. Я розумію, що була травма, але для мене це — розчарування. У мене була мета — здобути нагороду, медаль, а я її не здобув. Я розчарований цим, бо я все одно бачив шанс. Він був, дійсно, був.

— На Олімпіаді після синхрону я в тебе запитала, чи готовий ти стрибати індивідуал. І на той момент ти сказав, що готовий, але чи будеш його стрибати — не знаєш.

— Я взагалі не люблю давати обіцянок, коли не впевнений в собі. Тобто я був гарно налаштований, але це все одно мені не давало стовідсоткову ймовірність того, що я буду виступати. Я був в цьому невпевнений, тому що кожного моменту плече знову могло вилетіти.

— А щодо індивідуального змагання. 8-ме місце на Олімпіаді. Це були переживання, нерви, з якими ти не впорався, чи це була ось ця травма?

— Травма стовідсотково. Я б не сказав, що я сильно нервував, але загалом просто не вистачило підготовки. Щоб хтось за тиждень почав тренуватися і завоював нагороду — такого я ще не бачив.

— На той момент це був максимум від Олексія Середи на Олімпійських іграх?

— Взагалі, стрибки у воду — це такий вид спорту, що я не можу дати прогнозів, коли буде максимум, коли ні. Інколи буває таке, що попереднє змагання — погано, півфінал — погано, а в фіналі я, прям, рекорди б'ю. Я сам цього не очікую, це виходить не спеціально, можна сказати. Ну, я намагаюся, звичайно. Але це вид спорту координаційний, тому щось прогнозувати дуже важко.

Якби я стрибнув у фіналі так само як і в попередніх виступах, я б був з медаллю, я впевнений. Ну, просто ще в фіналі судять краще. Тобто в попередніх не ставлять 9, 9.5, 10. А в фіналі вже судді всім накидають, ну, це ж шоу, Олімпіада, щоб глядачам теж було цікаво. Наприклад, попередні виступи — вісімки, півфінал — теж вісімки. А на фіналі — дев'ятки, десятки.

— Пам'ятаю твої емоції після фіналу. Не скажу розпач, але те, що ти був незадоволений, що ти чекав більшого, — це факт. Які емоції в Олексія Середи зараз, після Олімпіади?

— Коли я починаю згадувати свої помилки, то мені трохи сумно. Я розумію, що дійсно був шанс, я готувався.

Якщо брати загалом, то після Парижу залишилися гарні спогади. Мені сподобалася атмосфера, в Олімпійському селищі було комфортно, весело.

Хотілося б мати нагороду, але вже як є. Буду готуватися. Не треба дивитися у минуле, треба дивитися у майбутнє.

— Ця Олімпіада в Парижі стала для тебе складнішою, ніж були ігри у Токіо?

— Мені здається, що так. Через мою підготовку. Бо у мене не було повноцінної підготовки. Психологічно було важко з-за травми.

Але якщо дивитися загалом, то в Токіо я їздив як дитина. У мене не було такої відповідальності перед тренерами, перед країною, перед собою.

На цій Олімпіаді я вже знав, що в мене є всі шанси. До цього я здобув багато нагород на чемпіонатах світу. Чемпіонат світу — це майже те саме, що Олімпійські ігри. Тому я розумів, що в мене дійсно є шанс. І це на мене трохи тиснуло.

Про кумирів та друзів-спортсменів

— Хто зі світових стрибунів тебе підтримав на Олімпіаді?

— Загалом підтримували багато хто. Майже всі спортсмени підходять, питають, яка ситуація в країні. Ми їм показуємо фотки, відео з України.

Так, всі загалом підтримують. Але найбільше я спілкуюсь з Тімом Бартелем, він з Німеччини (стрибун у воду, учасник Олімпійських ігор-2020, — ред.). Ми з ним, прям, товаришуємо. І він казав мені: "Льохо, не засмучуйся, все нормально, у тебе все ще попереду, тобі лише 18 років". Це він мене так підтримував.

І ще, до речі, [британський стрибун у воду] Томас Деллі. Це реально жива легенда. Я ж у 13 років побив його рекорд. І він до мене підходить і каже: "У тебе все попереду, ти дійсно ще дуже юний спортсмен, то не засмучуйся, все буде добре".

— Томас Деллі для тебе жива легенда. Він для тебе авторитет і людина, на яку ти рівняєшся?

— Так, гадаю, що у стрибках у воду він авторитет. Він мені подобається, його всі знають. Він олімпійський чемпіон (Томас Деллі — чемпіон Олімпіади у Токіо, на Олімпіаді-2024 у Парижі здобув срібло і завершив кар'єру спортсмена, — ред.).

Є китайці, які трикратні олімпійські чемпіони, але у них тисячу підписників в Instagram. А Томас — не просто олімпійський чемпіон, він має величезний вплив, дуже велика кількість шанувальників. У нього в Instagram 3 мільйони підписників, у YouTube його влоги популярні. Й загалом він нормальна людина.

Я, до речі, питав інших британських спортсменів про нього. Вони кажуть, що Томаса у Британії знають абсолютно всі. Якщо вони з ними йдуть до ресторану, то до нього хтось підходить і каже: "Можна, будь ласка, за вас заплатити?" Це, типу, як у нас сфоткатись. Інколи ресторани, в яких він харчується, теж закривають самі його рахунок. Тобто його знають абсолютно всі, він легенда для британців. І всі стрибуни також його знають. Крутий чувак.

— Якщо порівняти тебе з Томосом Дейлі, то в збірній Україні ти є лідером. Перша людина, яку завжди всі називають, — це Олексій Середа. На своєму рівні ти вже відчуваєш себе певною зіркою?

— Ні, зіркою я взагалі себе не відчуваю. У мене невелика кількість підписників у соцмережах, я в житті глобально ще нічого не досяг. Я не вважаю себе зіркою.

Бути найкращим — це, звичайно, для мене дуже важливо. Коли у мене вже планка найкращого спортсмена зі стрибків у воду в Україні, то мені не хочеться її знижувати.

— Чи є, окрім стрибків у воду, інші види спорту, якими ти захоплюєшся, слідкуєш за ними?

— Раніше я грав в Counter-Strike, захоплююся "Сімплом" (Олександр Костильов — український кіберспортсмен, більш відомий під ніком s1mple. Найкращий гравець у дисципліні Counter-Strike за підсумками 2018, 2021 і 2022 років, — ред.). Олександр взагалі — легенда. Він мене мотивував певний період часу. Бо чувак побудував собі свій бренд, його вже знають у всьому світі. Мені подобається, що про нього завжди кажуть "найкращій", навіть коли він програє.

А зі спорту мені футбол ще подобається. Побігати з пацанами, пограти у футбольчик — взагалі круто. Насправді не сильно дивлюсь, не сильно слідкую, але якщо пограти, то я тільки "за".

Плани на новий сезон

— Чого чекати від Олексія Середи у новому сезоні?

— Я насправді хочу більш відповідально віднестись до своєї діяльності, почати жорстко стежити за харчуванням, за підготовкою, щоб здобути якийсь більший результат. Тому що той результат, який я зараз маю, мене не влаштовує. У мене є мрія, і я до неї буду йти.

— В планах добратися хоча б до рівня китайців? Чи є в планах уже перестрибнути їх?

— Щоб стати олімпійським чемпіоном, їх будь-що треба перестрибнути. Буду робити все можливе. Тренуватись, готуватись, TikTok знімати, YouTube теж. Буду ділитися своїм шляхом.

Читайте також: Олімпіада-2024, Лілія Подкопаєва та розвиток легкої атлетики в Україні: розмова з Олегом Верняєвим