Що таке паліативна допомога та як Зоя Максимова здійснює мрії людей із невиліковними хворобами

Паліативна допомога — допомога тим людям, які мають важкі, невиліковні діагнози. Зоя Максимова завідує паліативним відділенням медичної мережі "Добробут" і волонтерить у благодійному фонді "Свої". Фахівці паліативної допомоги докладають усіх зусиль, аби життя їхніх пацієнтів не відрізнялося від життя здорових людей, наскільки це можливо. Про те, як надають допомогу, та що для цього потрібно розповідається у сюжеті "Ранку Вдома".

"Паліативна допомога — це завжди про гідність, якісне життя до останнього подиху, мрії та їх здійснення, життя без болю, про те, щоб людина почувала себе людиною навіть перед обличчям невиліковної хвороби", — каже лікарка паліативної допомоги, медична психологиня Зоя Максимова.

З самого дитинства Зоя знала, що стане лікаркою. Спочатку хотіла бути стоматологинею, а потім — опанувати хірургію. Після закінчення медичного університету отримала направлення на роботу до лікарні, де відкривалося відділення паліативної допомоги. Тоді такий напрям ще не був популярним і загальновідомим в Україні. Після тренінгів із американськими фахівцями тало зрозуміліше, що таке паліативна допомога і як потрібно працювати з пацієнтами, в котрих діагностували невиліковну хворобу. 

"Людина, яка займається паліативною допомогою, за перший місяць роботи в цій сфері зрозуміє, або вона йде з неї, або лишиться на все життя", — каже Зоя.

Максимова залишилася працювати у паліативній медицині й анітрохи про це не шкодує. Наразі вона завідує паліативним відділенням медичної мережі "Добробут", волонтерить у благодійному фонді "Свої", а ще працює на кафедрі Інституту післядипломної освіти. Каже, в роботі будь-якого медика найголовніше — емпатія, а в роботі лікаря паліативної допомоги, мабуть, чи не найважливіше. 

Пацієнти паліативної допомоги неймовірно сильні духом люди. Незважаючи на тяжку хворобу, вони мріють про те, як висадити квіти на дачі, поспілкуватися з онуками, піти на омріяний концерт, зробити патріотичний манікюр або зустрітися із зіркою. А ще жити без страху, без болю і страждань, із відчуттям власної гідності. 

Головне для паліативних пацієнтів — достатнє знеболювання. Для цього існують спеціальні пігулки, ін'єкції, сиропи, пластирі. Якщо людина терпить сильний біль, вона витрачає сили на боротьбу з ним, а не з хворобою, розповідають у благодійному фонді. 

"Наразі ситуація зі знеболенням пацієнтів в Україні краща за ту, що була чотири роки тому. Тоді пацієнтам було важко отримати спеціальний рецептурний бланк, тому що майже не було навчань для лікарів, як правильно їх виписувати", — пояснює фармацевтка Юлія Мендес.

Кожен пацієнт — це особлива історія, каже Зоя Максимова і пригадує свою пацієнтку Світлану, яка страждала через онкологію і дуже хотіла померти вдома в Бахмуті. Але в будинок, де жила молода жінка з родиною, прилетіла російська ракета та вщент зруйнувала квартиру. 

"Коли вона приїхала до Києва, я їй пообіцяла, що помирати вона буде з гідністю, що все буде нормально. Я була поруч. У неї лишився шестирічний хлопчик, який пішов в перший клас. Вона записала для нього відеозвернення про те, що мама завжди поруч і буде спостерігати за ними із хмаринки. Ми всі плакали", — розповідає лікарка.

Початок повномасштабної війни психологиня зустріла в Яремче на конференції про біль. Вона без жодних сумнівів одразу повернулася до Києва, адже тут була її родина і, певна річ, пацієнти, які потребували допомоги. Благодійний фонд почав працювати вже в березні 2022 року. 

"Багатьох пацієнтів просто кинули родичі, які поїхали за кордон. Лежачі пацієнти лишилися без знеболення. Ніхто не знав, що робити і де дістати ці ліки", — згадує вона.

Коли бачиш паліативних пацієнтів, які щохвилини борються з важкою недугою, знаходиш в собі сили рухатись далі, продовжує пані Зоя. Хоча іноді зберегти психологічну стійкість буває непросто. Тим паче зараз, під час війни. Лікарка мріє про те, аби в Україні було більше закладів, де б люди могли отримувати якісну паліативну допомогу. Та це має бути не класичний варіант лікарні, яку всі звикли бачити, де існують свої правила. 

"Паліатив — це завжди про життя, тож я мрію про такий заклад, де на вході буде піаніно. Щоб пацієнтка, яка, наприклад, дуже любила грати, могла спуститися і зіграти для всіх. Якщо пацієнтка палить вже 70 років поспіль — будь ласка, це може бути дозволено. Я мрію про те, щоб там був якийсь великий сад, куди пацієнти можуть влітку виїжджати і гуляти, навіть якщо це буде на ліжку. Навіть якщо людина нерухома", — ділиться Зоя.

Читайте також: Як за допомогою 3D-технологій виготовляють захисні укріплення та протези кінцівок