Може бути все що завгодно: розмова з Євгеном Марчуком про дислокацію російських військ у Криму

Загроза військової агресії Росії зберігається — досі понад 100 тис. військовослужбовців РФ базуються уздовж українського кордону та в Криму. Ризик ескалації конфлікту зростає пропорційно напрузі у відносинах президента РФ Володимира Путіна з Заходом.

Є й загроза вторгнення російських військ із Криму на материкову частину України. Особливо в плані вирішення проблеми з водопостачанням півострова. Військові експерти не виключають сценарію нападу на Херсонську область, щоб дійти до Каховського водосховища та пустити воду Північно-Кримським каналом.

Цьому питанню присвячена стаття в The New York Times. Автор називає район розміщення дамби, що перекриває постачання води, однією з найгарячіших точок Європи, й говорить про високий ризик нападу Росії з боку окупованого нею Криму.

"Сьогодні родючі рівнини Херсонської області на півдні України, за якими протікає Північно-Кримський канал, стали однією з найгарячіших геополітичних точок Європи. Останніми місяцями напруга навколо каналу лише посилилася внаслідок посухи, що погіршила і без того складне становище з водопостачанням окупованого півострова. Сьогодні ризик ескалації конфлікту лише зростає, — пропорційно підвищенню "градуса" відносин Путіна із Заходом", — пише автор статті.

Що означає скупчення російської військової техніки на півострові для материкової України, якими є плани Кремля, і які важливі завдання містить Стратегія воєнної безпеки України — свої прогнози щодо подальшого розвитку ситуації у програмі "На самом деле: Крым" телеканалу "Дом" озвучує перший голова Служби безпеки України, генерал армії України Євген Марчук.

Ведучий програми — Дмитро Сіманський.

— Особисто ви видихнули з полегшенням, коли російський міністр оборони Сергій Шойгу заявив, що Росія з 23 квітня відводить війська?

— Ні. Не видихнув, бо давно і добре, і на рівні анатомії знаючи Росію, я розумів, що це нічого не означає для України. Я маю на увазі — не означає нічого хорошого.

Чому? По-перше, була команда нібито припинення навчань, а в структурному сенсі військових підрозділів, які перебувають біля наших кордонів, ми знаємо, що з Криму майже нічого не виведено. Особовий склад, можливо, частково виведений.

Я непогано знаю структуру військових підрозділів Росії, які були підтягнуті. Військові люди добре знають, що, якщо підтягнуті польові госпіталі, якщо структура самих військових підрозділів має всі ознаки наступального характеру, це означає, що може бути все.

Так, може й не бути. Я, чесно кажучи, очікував, що Росія довго триматиме нас у такому стані нібито проведення військових навчань. Зараз же формально нібито навчання завершені, але військові підрозділи — залишаються.

Я знаю точно, що в Криму дислокована, крім всіх інших, спеціальна бригада тилового забезпечення. Якщо ціла бригада тилового забезпечення перебуває в складі угруповання, це означає, що це забезпечення ресурсами наступу цілої армії.

— The New York Times опублікувала статтю, присвячену Північно-Кримському каналу. Автор називає дамбу однією з найгарячіших точок Європи, і говорить про високий ризик нападу Росії з боку окупованого Криму. Чи згодні з висновками автора?

— Я ці висновки зробив ще два тижні тому в зв'язку з тим, що теж прекрасно знаю структуру Північно-Кримського каналу, і згоден з усім, що сказано в цій газеті.

Але є одна обставина, яка ще більше посилює для нас небезпеку. Яка? Хто знає структуру Північно-Кримського каналу, той знає, що якщо навіть прорвати зараз дамбу, то вода до Криму не надійде сама по собі. Тому що є кілька місць, де йде порівняно невеликий, але підйом, і кілька десятків насосних станцій повинні будуть працювати. А вони в занедбаному стані, не відремонтовані.

З іншого боку, сам Північно-Кримський канал. Він не відремонтований.

Третє — це вода. Якщо, припустимо, навіть дамбу прорвати, то вона до Криму дійде через місяць.

Це означає, що метою операції буде не лише зруйнувати дамбу, тому що це Росії нічого не дає, якщо не будуть запущені всі механізми прокачування води на тому великому географічному підйомі, який був завжди. А це означає, що вони будуть не лише проривати дамбу, а й потрібно буде взяти під охорону весь коридор на українській території.

— Тобто дійти до Каховки?

— Ну, практично так. Навіть, можливо, й далі. Тобто йдеться про те, що сам прорив дамби може диверсійна група зробити за пів години, і повернутися. Цього мало для Росії. Якщо вона робитиме це в силовий спосіб, то точно робитиме так, як я сказав.

— Ви керували придушенням кримського сепаратизму ще у 1990-х роках, і взагалі дуже уважно стежили за тим, що відбувається в Криму. Скажіть, могли б росіяни у 2014 році приєднати до себе Крим без окупації?

— Ні, звичайно. Без такої досить складної операції — ні. По всьому видно, що вони до цього готувалися, починаючи з Олімпійських зимових ігор у Сочі (зима 2013-2014 року). Під виглядом убезпечення Олімпійських ігор вони практично провели хорошу тренувальну операцію. Вони навіть провели навчання в гірській місцевості, й за дистанцією значно більше, ніж потрібно було для самих Олімпійських ігор. Тобто — практично була проведена підготовка. Це перше.

По-друге, Росія, звичайно, піймала ситуацію, коли в Україні було, не скажу безвладдя, але загалом — був складний період з управління державною машиною в цілому.

Але була ще одна, на мій погляд, небезпечна ситуація. Ми пам'ятаємо, що президент Янукович, міністр оборони, начальник Генштабу тікають з Києва до Криму. До Севастополя. І переходять на російську сторону. Але вони не звільнені були від посад. 7 днів, перебуваючи в Криму, вони були при владі! І Янукович, і міністр оборони, і начальник Генштабу Ільїн. Вони законно могли віддавати будь-які команди, що власне й зіграло на користь Росії.

Я собі уявляю командирів — нормальних командирів, патріотів України. Які дивувалися: слухайте, головнокомандувач, міністр оборони, начальник Генштабу в Криму — і не дають жодних команд...

Коротше кажучи, без такої силової операції гібридного характеру... Хоча вона і не дуже була замаскована під гібридну. Та й сам Путін потім сказав, що "так, наші військові блокували українських військових". Ну, і далі ми знаємо всі ці слова.

— А деокупація Криму, на вашу думку, можлива мирним шляхом? Це важливе питання в ситуації, коли Росія нам постійно загрожує військовим чином.

— З точки зору нормального, хорошого, збалансованого патріотизму, хочеться вірити, що так. Але з позиції цинічного реалізму, зараз, на жаль, це, на мій погляд, неможливо.

Але дуже важливе "але" — це не означає, що це блокує українські зусилля для деокупації. Я гаряче підтримую таку ініціативу, як "Кримська платформа". Я розумію, скільки складнощів потрібно ще на підготовчому періоді, й молодці, що цю ідею розробили, запустили її.

Ми бачимо, як Росія нервово, але реагує на цю ідею. І буде всіляко протидіяти, я в цьому абсолютно впевнений. Але це не означає, що військовим способом, або якимось насильницьким способом, всупереч протидії Росії це можна зробити. Треба бути реалістами — не вийде.

Але "Кримська платформа" — раз. Всі міжнародні форми впливу на Росію — два. Робота з нормальним населенням Криму — в інформаційному сенсі та інших напрямах. Для спецслужб теж є робота. Хоча, звичайно, контррозвідувальний режим в Криму наджорсткий — там буде дуже складно нашим спецслужбам працювати. Але все одно це потрібно робити.

Й ідея, звичайно, повинна бути — деокупація.

— Росіяни мало не щодня розповідають про свої досягнення в припиненні діяльності спецслужб України. Як ви оцінюєте спроможність українських спецслужб, і взагалі українських силовиків на кримському напрямі? Наскільки вони змінилися з 2014 року?

— Те, що з 2014 року змінилося багато — це 100%. Тому що у 2014 році, крім втечі Януковича, і крім того, що досить велика кількість особового складу СБУ та деяких військових одразу перейшли на російську сторону, — це предмет для окремого, серйозного і глибокого аналізу. Причому аналізу — як уроку для України, а не скільки там, хто винен.

Нинішні спецслужби та військові підрозділи зовсім інші, в порівнянні з тим, що було у 2014 році. Я маю на увазі — біля Криму, не в самому Криму. Тому що в Криму за структурою на той час у нас були достатні сили. Проблема там була в іншому. На цей рахунок є багато різного роду розслідувань. Але нашим спецслужбам — насамперед, розвідувальним двом головним, і військовій розвідці, і зовнішній розвідці, і нашій Службі безпеки, й деяким іншим, — звичайно, роботи є багато.

І тут дуже важливою буде допомога, яку нам надають наші могутні партнери. І не лише візит катера берегової охорони США (мається на увазі фрегат Hamilton, — ред.). Я маю на увазі й різного роду розвідувальні дані, й космічні, й інші можливості.

Я дуже сподіваюся на ініціативи з боку громадянського суспільства. Насамперед, напевно, потрібно назвати затверджену президентом Стратегію воєнної безпеки України, де є великий розділ реалізації морської безпеки України. Той, хто читає між рядків, зрозуміє, що там багато серйозних, грамотно поставлених завдань для всіх відомств — і спецслужб, і силових, і військових, й інформаційних.

Проблема тепер лише в тому, щоб все це грамотно координувати, і щоб все це було задіяно.