Людина без шкіри: про Василя Стуса розмовляємо з літераторкою Ольгою Пуніною

Геніальний шістдесятник Василь Стус — людина, чия історія досі цікавить літературознавців, істориків та журналістів.

Літераторка, літературознавець, доцентка Донецького національного університету імені Василя Стуса Ольга Пуніна — авторка багатьох робіт про видатного шістдесятника. В інтерв'ю "Ранку Вдома" вонарозповіла про свою нову книгу "Людина без шкіри. Психотип Василя Стуса".

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— "Людина без шкіри. Психотип Василя Стуса". Назва звучить дуже інтригуючи.

— Назва пов'язана з людиною, яка лише кілька днів знала Василя Стуса особисто — лікарем-психіатром Семеном Глузманом (Глузман провів разом зі Стусом 20 днів в камері київського слідчого ізолятору, — ред.).

Це було після першого суду над Василем Стусом, якій відбувся у вересні 1972 ріко (тоді Київський обласний суд за звинуваченням у "антирадянській агітації й пропаганді" засудив Стуса до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання, — ред.).

За результатами пізнавання Стуса впродовж кількох днів спілкування в обмеженому просторі Семен Глузман в своїх спогадах метафорично схарактеризував його як "людина без шкіри". Близькими будуть і інші характеристики, яке видавало товариське коло Василя Стуса. Наприклад, дуже цікаві образи є в спогадах Михайлини Коцюбинської, його близькою подруги: "оголений нерв", "оголене сумління". Все це про Василя Стуса.

Аби спробувати довести, що Стус не дорівнює "Боротьба", що Стус не дорівнює "Незалежність", а що Стус саме дорівнює слову "Людина", мені було дуже важливо обрати саме цю метафору для назви книги — "Людина без шкіри".

— За жанром ваша книга — це літературознавче дослідження, це біографія чи книжка, пов'язана з психологією?

— Це літературознавче дослідження, це нарис, в якому використано методології, що абсолютно не є новими для літературознавства постколоніальної доби. Мені було цікаво саме з цієї точки зору подати Стуса, використавши інструментарій психобіографії.

— А як власне на психіатра Семена Глузмана вплинула ця зустріч зі Стусом?

— Він насправді лише у 1970-х роках пізнавав, що таке українська ідентичність. І познайомившись із Василем Стусом, Семен Глузман насправді не соромиться останні 30 років зізнаватись, що до знайомства з поетом він, як киянин, розумівся лише на російському контексті. І власне Василь Стус відкриває йому абсолютно інший світ і доводить, що українська культура є складовою європейської ідентичності. Глузман цьому дивується. І власне цей "діагноз" — "людина без шкіри" — це його характеристика Василя Стуса, яку він дав після оцих днів проведених разом в київському слідчому ізоляторі.

— А як ви власне можете схарактеризувати митця? Чим ваш погляд, виписаний у цій книзі, відрізняється від інших?

— Для мене важливо використовувати дороговказ першого і єдиного біографа Дмитра Стуса, бо після Дмитра Стуса ніхто нічого нового до біографії Василя Стуса не додав.

Він вважає, що постать Василя Стуса — це не лише сформована на початку 1990-х історія про героя, героя-страдника. Тому я, наприклад, починаю свою книжку(і це, можливо, неприйнятне для багатьох в розумінні й сприйнятті) з того, що Стус — людина без шкіри, дивак, людина нетутешня, це воїн, одинак. Це врешті решт ідіот. І ці характеристики давали Стусові ті люди, які були надто близькими до нього. Аутсайдер, людина яка тягне за собою шлейф пізнання у майбутньому.

Для мене важливо було підійти до осмислення психотипу Стуса, зрозуміти, як людина реагує на цей світ, на подразники, як це проявляється. Якою є ця людина у колі товариському і не товариському. І от саме з цієї точки зору мені цікаво було подати Василя Стуса.

У чому виявлялася його емоційність. А якщо ми можемо це з'ясувати, ми далі вже можемо накладати цю матрицю на його художні твори.

Стус обрав шлях емоції, як руху його енергії життєвої й творчої, як реакції на світ.

І ще один момент хочу нагадати. Художня творчість Стуса — це Стус дорівнює не тільки "Поет", він дорівнює "Література". Бо він і прозаїк, і сценарист, і перекладач, літературний критик, власне літературознавець. Єдине, що Стусу як поету, з точки зору його оцієї внутрішньої психологічно конституції, була можливість реалізувати себе повноцінно лише в оцій короткій поетичній формі. Так склалися умови його життя.

— Тобто ви через психотип людини висвітлюєте її творчість, її політичну діяльність?

— В книзі "Людина без шкіри… " я лише пробую окреслити те, який є його психотип. Можливо, те, як це взаємодіє зі стилем письменника, це може бути наступним етапом мого дослідження. Принаймні у мене був задум з'ясовувати взагалі, ким є Василь Стус з точки зору того, як він взаємодіє зі світом.

— Тобто ви плануєте і далі продовжити дослідження його творчості?

— Я цим власне займаюсь з 2007 року, але остаточно я вирішила це робити у 2016-му. Тоді вийшли перші два зошити альманаху про Стуса. З того моменту у мене виникла ідея реалізувати широке дослідження психології, творчості та образу Стуса. В цьому напрямку мені б хотілося працювати далі.

Читайте також: Улюблені напої, вподобання в моді та історії кохання: несподівані факти про Тараса Шевченка — у вікторині "Ліс рук!"