Коли ти смієшся над ворогом, він стає смішним: міністр оборони Олексій Резніков у "Тихому вечорі з Оленою Кравець" розповів про роботу та особисте життя

Олексій Резніков та Олена Кравець. Фото: kanaldom.tv

Міністр оборони України Олексій Резніков став гостем шоу "Тихий вечір з Оленою Кравець" телеканалу "Дом".

У минулому Олексій Резніков — санітар у психіатричній лікарні, таксист, фрезерувальник, адвокат. Захоплюється дайвінгом, стрибками з парашутом, автоспортом (майстер спорту з трофі-рейдів) та неперевершений кулінар.

У 2020-2021 роках обіймав посаду міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, 4 листопада 2021 року був призначений міністром оборони.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

"Головна моя зброя — це почуття гумору"

— В інтерв'ю одному виданню ви торік сказали, що почуваєтесь на 37 років. Але потім настав 2022 рік. На скільки ви почуваєтеся зараз, чи відбулися зміни?

— Знаєте, це така кількість навантаження, стресового, різного характеру, що довелося ще трішки помолодшати у відчуттях. Десь на тридцятку, тому зараз — приблизно на 30 років.

Я живу в режимі джетлаг (англ. jet lag.) — це коли ти в різних часових поясах, бо треба спілкуватися і з Австралією, і з Японією, і зі Сполученими Штатами, і з Європою. Тому я змушений навчитися мало спати. Мало сплять молоді, коли гуляють. Я ніби не гуляю, але почуваюся так само.

Ви казали, що у вашому житті є речі, які допомагають вам зберігати бадьорість. Колись це був спорт.

— На спорт зараз, на жаль, часу не вистачає. Тому це якраз досвід роботи санітаром психлікарні. Я коли був студентом юридичного факультету, то грошей на молоду сім'ю не вистачало, тому я пішов на підробіток. Вночі працював у психлікарні, а вдень — навчався, ходив на пари. Але, скажімо так, вміння опановувати власну психіку — це, мабуть, прийшло з того моменту.

І найголовніша моя зброя — це почуття гумору. Тільки через гумор можна витримати це навантаження.

— Це дуже помітно. Я про почуття гумору. Я взагалі не думала, що колись скажу таку фразу, але ми всі в захваті від жартів Міноборони. Це круто, коли армія не тільки захищає, а й кепкує з ворога. Мені здається, це певна психологічна атака.

— Тут все дуже просто. Насправді це частина нашої стратегії. Тому що ця війна не тільки на полі бою, вона і в інформаційному просторі теж. Тому, звісно, з обох боків є підрозділи, які займаються ІПСО — інформаційно-психологічними спеціальними операціями. Але одночасно через жарти, через кепкування, навіть через тролінг ворога — це теж послаблює їх, примушує їх нервувати, висвітлює їх, скажімо так, в смішному ракурсі.

Коли ти смієшся над ворогом, він стає смішним. Ти нівелюєш його небезпеку. І ти в такий спосіб підносиш дух своїх Збройних сил.

— Сто відсотків. Є певна група, яка веде ваш Твіттер. Хто вони?

— Одного разу мені зателефонував відомий одесит Олександр Андросов (продюсер і ведучий української програми "Що? Де? Коли?" — ред.). Він зателефонував після чергового нашого твіту про те, що небажано палити в небезпечних місцях, це коли чергова "бавовна" сталася у Росії.

От і він каже: "Я хочу познайомитися з цими людьми". Я кажу: "Ти правильно зателефонував". Річ у тім, що я сам беру участь в розробці текстів разом з моїми колегами. У нас невеличка команда, 6-7 людей. У нас два твіти — мій персональній та Міноборони. Ми узгоджуємо кожну ідею, кожен текст, дивимось, як це ще англійською буде звучати. І в такий спосіб ми реагуємо на різні цікавинки. Наприклад, коли [постійний представник РФ при ООН] Василь Небензя розказав про секретну українську зброю — клонів комарів, то народився твіт про Mosquitoes against Muscovites ("Москіти проти москалів").

— Ось мого співведучого Юрія Карагодіна вже десять місяців мучить одне питання: звідки все ж таки готувалось "нападєніє на Бєларусь"?

— На початку цієї навали, в березні, нам тричі довелося з колегами по делегації бути в Білорусі. Ми вели перемовини про відкриття гуманітарних коридорів. Нам довелося сідати за стіл, розмовляти з представниками Росії. Все це було на держдачі у тієї людини, яка про це все знала (мається на увазі Олександр Лукашенко, — ред.). І там різні чутки та плітки ходили.

Їхня місцева охорона була в краватках, в костюмах. А ми були вдягнені звичайно, в худі. І ми їм кажемо: "Хлопці, якщо ви гадаєте, що ця війна омине вас, то невдовзі ви будете вже ходити тут в польовій формі та зрозумієте, що відбувається трагедія". І наступного разу, коли ми прилетіли, я побачив по очах представників держохорони Білорусі, що вони почали читати інформаційні канали, й в них абсолютно інше вже було розуміння.

Гадаю, насправді білоруський народ не прагне війни з Україною, тому що у них того рівня пропаганди, як у Росії, на щастя, немає. Звісно, люди військові можуть виконати наказ. Але якщо напад і відбудеться, то він буде на совісті саме очільників. І потім буде їхня розплата перед народом. Тому що ми ж все одно переможемо.

Олексій Резніков. Фото: kanaldom.tv

"Я точно знаю, як війна закінчиться"

— Якщо дозволите, ми трішки привідкриємо завісу вашого особистого життя. Ви ж два роки тому одружилися.

— Тут є один нюанс. Ми зареєстрували шлюб. До речі, в Центрі з надання адміністративних послуг (ЦНАП) в місті Каланчак, що на адмінкордоні з Кримом. Саме там ми зареєстрували шлюб. Дружина каже так: поки весілля не було — отже, його не було. А оскільки відсвяткувати ми так і не встигли, тому є реєстрація шлюбу, але ж попереду ще весілля.

Давайте в Криму?

— Давайте. На ялтинській набережній просто.

Одразу дату, можливо?

— Мене в кожному інтерв'ю журналісти запитують (і це нормально), ось на завершення кажуть: коли закінчиться війна? Я їм відповідав експромтом: вибачте, карти Таро я залишив вдома і не можу вам точно відповісти. Зараз до карт Таро я вже додаю кришталеву кулю, астральний зв'язок, ретроградний Меркурій...

Але якщо серйозно, то робити прогнози щодо дати небажано. Нехай [блогер, радник глави Офісу президента] Олексій Арестович бере на себе всю відповідальність. Ми з тезкою дружимо. Це вже він нехай прогнозує.

Але я точно знаю, як війна закінчиться. А вона закінчиться нашою з вами перемогою.

В цьому взагалі ніхто не сумнівається. Але все ж таки, повернуся до особистого життя. Мене як жінку цікавить, а як залицяється міністр оборони? Чи перетворюється він на міністра атаки?

— Гадаю, що міністр, знаєте, - це щось таке тендітне. І знов-таки, тут теж універсальна зброя — це гумор. Коли я жартую, дружина сміється — і вона моя.

— Ми знаємо, що дружина подарувала вам браслет, який починає вібрувати, якщо вона відправляє вам дотик. Це дуже романтично, мені здається. Чи не заважає цей дотик дружини, коли ви, наприклад, домовляєтеся про постачання "Хаймарсів" з генсеком НАТО?

— Він справді може заважати, але рятують правила безпеки. Тому що, коли ми заходимо в кімнати перемовин, всі електронні засоби (зокрема годинник, браслети й телефони) ми залишаємо за дверима. Тому це не заважає, тому ще більше "Хаймарсів", ще більше різних цікавинок. До речі, я з весни почав називати те, що нам передають партнери, — пасочками або смаколиками.

Мабуть, було б слушно, якби такий браслет був у генсека НАТО, і вся Україна відправляла б йому дотики.

— До речі, про генсека НАТО Єнса Столтенберга. Коли ми мали з ним розмову в Брюсселі, я йому подарував невеличку коробочку, в ній — залишки російської ракети. Ту, яку ми знайшли в Бучі. І там написано англійською мовою, що це залишки ракети "Калібр", місто Буча, березень 2022 року. Він узяв та сказав: "Ти знаєш, Олексію, в мене через мою посадою протокольних подарунків щодня є безліч. У нас в НАТО є величезний музей, де ми все це складаємо. Але саме цей подарунок я візьму до себе в офіс, який розташований в мене вдома, у свій робочий кабінет".

— Незабаром День Святого Миколая. От скажіть, що та маленька дитина, яка всередині вас, побажала би сьогодні? Не те бажання, яке сьогодні у нас одне на всіх, а щось особисте.

— Звісно, ми хочемо миру. Але я б хотів нам побажати, щоби після цієї перемоги всередині України зберігся мир під назвою "єдність". Тому що наша національна особливість — шукати якісь негаразди, шукати зраду, все що завгодно. Демократія — це добре, різні політичні думки — це дуже добре і важливо — ми за це воюємо. Але от щоб ми не втратили шанс розвитку України.

У нас є величезні перспективи стати однією з успішних країн світу. Тому що епоха україноцентралізму вже розпочалася.

Сьогодні перетинати кордон з українським паспортом — це престижно, і тобі аплодують. І коли ти бачиш українські прапори в Лондоні, у Варшаві, Брюсселі просто на будинках, ти розумієш, що для них є важливим — бути разом з Україною. Я хочу побажати нам не втратити цей шанс і залишитись єдиною такою могутньою країною, якою ми є сьогодні.

Олексій Резніков та Олена Кравець. Фото: kanaldom.tv

"Міністерство таємниць"

— Ось коли ви знаєте якусь дуже гарну новину, але це поки що таємниця, чи буває таке, що вам дуже кортить поділитися, але треба стримуватися?

— Є таке. А я знайшов дуже простий вихід. Оскільки, згідно з нашою з вами правовою системою, є ще верховний головнокомандувач, він же президент України, я просто прошуся до нього на доповідь і кажу: а ось таке скоро буде, а тепер живіть з цим.

— Аби вам було і надалі легко зберігати оці великі таємниці, ми вам зараз трішки допоможемо і дамо нагоду злити неважливі таємнички. Пограємо у "Міністерство таємниць". Ось перше запитання: який у вас у гардеробі є одяг, в якому вам соромно вийти в люди, а ви його все одно не викидаєте?

— Я купив собі клітчасті домашні штани Bjorn Borg, а до них на Крісмас (Різдво) дружина подарувала ще червоний светр з оленями. Я зрозумів, що в тих клітчастих штанах і в цьому червоному светрі зараз не зовсім буде зрозуміло в Міністерстві оборони, але я зберігаю їх вдома. І в неділю вдягаю, щоб ніхто не бачив.

Але коли відбудеться перемога, ви зможете в цьому вийти?

— В Ялті, на набережній.

— Друге запитання: фраза, після якої всі друзі розуміють, що тобі вже більше не треба наливати?

— У мене є така фраза. Але її треба запікувати. Дружина вже чітко знає, коли я кажу: "Всі вони йдуть в...", — вона каже: "Все, йому більше не наливати".

Але зараз, під час цього вторгнення, я не вживаю алкоголь, тому можу наливати тільки томатний сік, чай, водичку.

— Яку частину свого тіла ви вважаєте дуже нарною, але люди того не помічають?

— В мене все просто — лисина. Я вважаю, що найкрасивіша лисина.

Прізвисько, яке у вас було в юності?

— Дуже просто, всіх же переробляли просто на прізвище. Тому я був "Реза", це логічно.

— Яка у вас є погана звичка, якої вам складно позбутися?

— От я не знаю, чи то звичка, чи це особливість — я хропун. І це теж викликає певні незручності, якщо хтось поруч. Ну, дружина вже якось звикла, бо вона використовує беруші, щоб нормально спати.

— Вам, напевно, виділяють через це окремий потяг?

— Ситуація така: як я пересуваюся, не знає ніхто. Це з міркувань безпеки. Щоразу я потрапляю на "Рамштайн" (засідання міністрів оборони країн, що підтримують Україну, — ред.) різними шляхами.


"Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі й події, що дадуть змогу трішечки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Щосуботи в гості до Олени Кравець та її співведучого Юрія Карагодіна приходять знакові співрозмовники, щоби своїми історіями життя, оптимізмом та силою підтримати й підбадьорити глядачів.

Гостями третього випуску стали: міністр оборони Олексій Резніков, діти-волонтери з Чернігівщини, працівники "Укрзалізниці" Ірина Юрченко та Олександр Барильник. Музична гостя — співачка KOLA. Також нова рубрика від Вадима Кириленка — "Гоголь наш".

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

Прямий ефір